"Коли падають дерева" - спільний проект України, Македонії і Польщі, повнометражний дебют Марисі Нікітюк. У 2018 році фільм відібрали до конкурсної програми 68-го Берлінського кінофестивалю. Українська прем’єра відбулася цього ж року на Одеському кінофестивалі. 13 вересня фільм стартував у широкому прокаті.
У центрі подій - історія 5-річної Вітки. Вона охоче досліджує навколишній світ. Її ваблять химерні дива, що занурюють у чаруючий сетинг. От тільки дорослі нічого не шарять. Двоюрідна сестра Лариса (Анастасія Пустовіт) борсається у багнюці з місцевим бандюком Шрамом. Вона хоче втекти з ним якнайдалі від рідної місцини. Втім окрім порції осуду від бабусі Ларисі нічого не дістається. Excuzez moi, але для хлопця заготовлена окрема лінія. Тож відчайдушна мрія Лариси чахне у містичних бедтріпах.
Спочатку фільм видається дуже атмосферним. Режисеру Марисі Нікітюк вдається поєднати злободенність та містерію, створивши для кожної автентичні декорації. Зав’язка чіпляє. Еротичні сцени виглядають пронизливими і емоційними. Глядач відчуває кожне скорочення м’язів, кожен спалах почуттів.
Операторська робота теж на рівні. Зазвичай у стрічках "про життя" режисер забиває на якість зйомки. "Крізь призму криворукості я доношу сенс свого твору. Оператор, дай гондураський кут". У фільмі "Коли падають дерева" гамма перепитій передана за допомогою вдалих прийомів та відповідної корекції кольору. Це ще один плюс до атмосфери "темної еротичної казки". Проте монтаж іноді надто різкий, що перетворює подачу на набір непов’язаних сцен.
Вибір специфічного жанру створює чимало проблем. Якщо спочатку цікаво спостерігати за проявами містерії та подіями реальності, то невдовзі мікс із фантасмагорії і злягання у кущах заважає сприйняттю стрічки. А неякісна графіка псує враження від містерії.
Вітка заблукала у чарівному сюрі, а Ларису поглинув вир подій. Режисер розповідала, що протягом роботи над стрічкою частину сюжетних ліній вирізали. При хронометражі у 90 хвилин це щось незбагненне. Помітно, що автор з ентузіазмом працювала над фільмом, а не так, як більшість вітчизняних кіношників: "Тут розтягнемо сцени, тут додамо рандомні кадри. Треба ж якось розтягнути хронометраж, аби вписатись у вимоги".
Перед глядачами розгортаються декілька сюжетних арок: Вітки, Лариси, Шрама та протистояння ромів і селян. Остання тема є дуже актуальною, однак за браком часу її не вдається розкрити належним чином. Gangsta story Шрама просто ні до чого. Постановка - банальна, а сюжет - бляклий. Кримінальне чтиво 90-х вже затерте до дір, тож для галочки вставляти його безглуздо. У Лариси… сєло. Скільки можна експлуатувати ці старезні кліше? Пихати бабцю, яка тупо злиться і накидається на Ларису замість того, аби нормально обговорити перспективу її стосунків. Не достатньо сказати закоханій людині, що її обранець - "наркаман". У місті на глядача чекає прохідна лінія з мамою.
Фільм прикрашає бекграунд дев’яностих. Глядачів одразу тригерить на творчість Балабанова. Однак варто згадати і так звану "Звягівщину". Так, це вельми популярний жанр одного режисера, який західні критики обожнюють. Насправді ж, це нудне видовище з горезвісним розтягуванням кадрів типу для демонстрації глибинного змісту. Деякі моменти фільму Марисі Нікітюк якраз таки поринають у "Звягівщину": протяжне демонстрування сюру, аби змусити глядача замислитися. Здається, наче дерева не падають, а засинають від нудьги і вторинності. Якби дійство відбувалось у всесвіті "Володаря перснів", вони би ще й вилаялися на головних героїв.
Місто-село. Ця тема вкотре не дає спокою. За браком часу у режисера не вдається розкрити обидва світи, показавши примхи і біди часу, їхній вплив на людей. Тож ми отримали кілька штампів під саундтрек. Фанатам 90-х рекомендовано до перегляду фільм "Кришталь" (заслужено виставлений на "Оскар" від Білорусії). Режисер Дарія Жук гармонійно розкриває конфлікт обох сторін, філігранно склавши унікальну картину епохи. Два фільми можна порівняти хоча би в рамках зображення весілля. Водевіль, танок безпомічних пристрастей. Крім того, обидві режисерки дебютували в кіно.
Серед усіх сюжетних ліній "Дерев" тішить хіба арка Вітки. Вона - класна! З нею відбувається справжня магія, а не психоделіка, як із Ларисою. Паралелі з реальністю у випадку Вітки працюють. Саме тому за її долею найцікавіше спостерігати. В образ малої режисерка вклала глибинний сенс. Уперше можна впевнено стверджувати, що дитина відіграла свою роль на рівні з дорослими, а то й краще. Інші актори теж добре впоралися з ролями. Шкода, що сценарій не розкриває повністю характери персонажів. Історія Лариси ледь не баян української літератури: з коханим не фортануло, довелося виходити заміж за гроші.
Фільм "Коли падають дерева" не встигає розквітнути перед тим, як його наче експонат виставлять перед загалом. Очевидно, що дефіцит часу змусив Марисю Нікітюк значно порізати оригінальну версію. Фінал стрічки мав вийти загадковим. Натомість він залишає бажати кращого. Не достатньо зробити мутну кінцівку і назвати це авторським кіно. Слід мотивувати нас покопирсатися у хитросплетіннях розв’язки. Наприклад, "Inception" Крістофера Нолана інтригує закінченням. При цьому режисер залишив підказки, які допоможуть з’ясувати істину. Хочете химерний містицизм? "Ключ від усіх дверей" Ієна Софтлі жахає неочікуваним завершенням. Попри різні недоліки, у Марисі Нікітюк вийшла зворушлива і неординарна стрічка.
Дивився Дмитро Сидоренко