Культовий 88-річний режисер Клінт Іствуд повертається зі своїм новим фільмом «Наркокур’єр», де він виконав головну роль. Сценарій стрічки заснований на реальній події, якій «The New York Times» присвятила статтю «There’s a True Story Behind «The Mule»: The Sinaloa Cartel’s 90-Year-Old Drug Mule». У 2011 правоохоронці затримали 87-річного ветерана Другої світової Лео Шарпа, відомого та дуже талановитого флориста, з 90 кілограмами мексиканського кокаїну на суму 3 мільйони доларів. У Лео виникли фінансові труднощі, тому чоловік погодився працювати перевізником на місцевий картель. Шарп відпрацював «мулом» цілих десять років, ставши місцевою знаменитістю.
Ерл Стоун (Клінт Іствуд) є престарілим садоводом-самітником. Хобі повністю замінило йому сім’ю, а рідні ж викреслили батька-самітника. Та Ерл не поганець. Він доброзичливий старий, якому просто до вподоби вирощувати квіти, випивати та кохатися з привабливими жінками (схоже, що їх дісталось режисеру набагато більше, ніж славнозвісному Харві Вайнштейну). Однак справа протагоніста несе збитки через молодих підприємців з Інтернету, ще й з будинку незабаром виженуть за несплату рахунків.
Головний герой розуміє, що з конкурентами він уже не в силах тягатися. Тож Ерл чіпляється за нагоду підзаробити по своїй стандартній схемі досвідченого водили: вчасно перевезти вантаж для мексиканців без зайвих слів за пристойний гонорар. Безсумнівно, дуже моторошне завдання. У кузові можуть спокійно опинитися мексиканці або зброя. Виявляється, що вантаж – це всього-на-всього наркотики. Стоуну необхідні ці гроші, аби поладнати із сім’єю та другом, на яких у нього так довго не вистачало часу через надмірну заклопотаність. Ерл хоче з’явитися на весіллі онуки Джинні та оплатити захід, бо до весілля своєї доньки Стоун віднісся недбало. Проте родичі не поспішають іти на контакт, а відділ по боротьбі з наркотиками відкриває полювання на успішного перевізника. Агенти Бейтс (Бредлі Купер) і Тревіно (Майкл Пенья – зірка боротьби з мексиканськими наркоторговцями з серіалу «Нарко») теж мають власні амбіції та турботи, які вплинуть на хід розслідування.
Становище Стоуна нагадує типову схему «Свій серед чужих, чужий серед своїх». Рідна донька Ерла роками з ним не розмовляє, а члени картелю прив’язуються до старигана: цінують його кропітку та сумлінну працю, навчають усіляким модним фішкам, відпочивають разом. Схоже, що Клінту Іствуду тільки на руку його вік (режисеру 88 років). Він відчуває себе цілком невимушено у ролі, додавши у неї автобіографічні нотки (доньку Ерла грає Елісон Іствуд, яка на собі відчула розлуку з постійно зайнятим на зйомках батьком). «Наркокур’єр» стає сповіддю режисера, тихим підсумком його особистого життя та професійної кар’єри. Під час перегляду не звертаєш уваги на інших акторів, якою би не була вражаючою їхня гра. Лоуренс Фішборн (бос агентів, занепокоєний поганою статистикою затримань), Дайан Віст (невтішна дружина Ерла) та Енді Гарсія (наркобарон, який побудував на інтригах власну імперію) лише доповнюють композицію.
«Наркокур’єр» – це камерне кіно, яке сподобається прихильникам Клінта Іствуда. Мінімум екшену (на відміну від схожого по мотиву народного героїзму «Гран Торіно», у них з «Наркокур’єром» спільний сценарист Нік Шенк), максимум діалогів (вдосконалена версія «Потягу на Париж») під розважливе транспортування десятків кіло кокаїну на фоні захопливих пейзажів. У цій стрічці режисер відкривається перед глядачем, тонко сплітаючи гумор та драму. Фільм виходить за рамки статті «The New York Times», зображуючи портрет цілого покоління, однолітків режисера з властивими їм проблемами та почуттями. Крім цього, автор щиро бурчить на молодь, що як завжди не виправдала сподівання пращурів, пустила своє життя на всі чотири і опорочила консервативні і трішки расистські американські цінності (сім’я понад усе, а «War on drugs» може почекати). Так формується лінія конфлікту далеких від сучасних винаходів батьків та дітей, одержимих роздумами про майбутнє. Перед нами не жорстка історія злочинця (у реального Лео Шарпа мотивація була більш прозаїчна – «бабки, бабки і ще раз бабки»), а зворушлива та седативна реклама гедонізму.
Дивився Дмитро Сидоренко