Аквамен – доволі стереотипний та недооціненний герой. По-перше, його класичний костюм трішки не вписується у мейнстримний дизайн. По-друге, над ним часто знущаються у мультфільмах та стенд-апах. А жарт Раджа з «Теорії великого вибуху» взагалі зганьбив персонажа. Відповідно у короля Атлантиди не так вже й багато фанатів. Тому над коміксами та особистими шоу автори не морочилися. Однак варто лише взяти на головну роль мегабрутального Джейсона Мамоа («Гра Престолів», «Конан-варвар», «Брейвен» – фільмографія, яка кишить тестостероном) та ганяти його половину першого акту стрічки з голим торсом, і все може вийти. Додайте кмітливу і привабливу подружку для «мі-мі-мі» моментів та просування сюжету. Пост режисера зайняв Джеймс Ван, майстер ребрендингу. Отже, у фільму відкриваються неймовірні перспективи. Уже навіть здібність розмовляти з рибами виглядає прикольно і корисно.
Тяжко поранену королеву Атланну (Ніколь Кідман) викидає на морський берег. Її знаходить самотній наглядач маяка. Ось вам і любов. Що ще ви хотіли від експозиції? Невдовзі у пари народжується син Артур – напівлюдина, напіватлант. Змалечку він виявляє незвичайні таланти. А у підлітковому віці Артур демонструє неймовірну швидкість та силу. Одного дня мати вимушена залишити сім’ю, аби вберегти її від нападу атлантів. Тож Артур залишається на виховання батька та наближеного королеви Вулко (Віллема Дефо). Так хлопець росте і стає місцевою знаменитістю: рятує судна. робить селфі з рибаками. Проте все змінюється, коли до Каррі приходить принцеса Мера (Ембер Герд), світить своїм декольте та закликає Артура зупинити його брата Орма, який зібрався воювати з людським світом. Не довго вагаючися, герой таки вступає у битву за трон Атлантиди.
Якби не талановиті актори, усі другорядні персонажі виглядали би «прісно». Королева Атланна, наставник Вулко, Нерей. Чорна Манта (Ях’я Абдул Матін ІІ) як додатковий антагоніст є зайвим. Його і так приберегли для другої частини. Лише Патрік Вілсон органічно виглядає у ролі Орма. Шкода, що фільм не використовує на повну можливості крутих виконавців. Незрозуміло, для чого запрошувати на прохідну роль Ніколь Кідман чи Віллема Дефо. Їм ще й зробили молодильні CGI-маски, спустивши на це купу грошей. Ембер Герд ідеально підходить на роль Мери. Без усілякого фемінізму Джеймс Ван показав справді корисного та винахідливого персонажа. У цьому випадку романтика навпаки псує усі враження від Мери. Любовна лінія виглядає натягнуто. Канон, такий канон. Треба вписатися за будь-яких умов.
«Аквамен» не запам’ятовується пафосними монологами чи титульною темою, як «Диво-жінка» (саундтрек у фільмі непоганий, але він не чіпляє). Артур Каррі з іронією ставиться до свого вищого призначення та відкрито глузує із пророцтв. Натомість тема забруднення довкілля, яку піднімають сценаристи, виглядає доречно. Джеймс Ван не катує безглуздою фінальною мегабитвою, як Зак Снайдер. Хоча масштабний заміс у стрічці таки є. Він дуже видовищний та обґрунтований. До речі, від Снайдера залишилися концепція фільму, режисерське крісло для Джеймса Вана та каст Ембер Герд на роль Мери.
Підводне дійство дає карт-бланш оператору на приголомшливі викрутаси. Екшн вигадливий і плавний. Неординарні склейки, продумана постановка на кожній локації та сцени на суші, зняті одним планом, відрізняють «Аквамен» від типових супергероїських сольників. Взагалі картинка – це головна принада фільму. У порівнянні з жахливою «Лігою Справедливості», це справжній витвір мистецтва. Можна піти в IMАХ, забити на сюжет і насолоджуватись вражаючими видами.
«Аквамен» – це успішна спроба «Warner Bros.» створити попкорновий атракціон. Щоправда «Marvel» стабільно випускає подібні проекти вже давно. Тож не варто з цього робити перемогу. Поки що для «DC» складно визначитися з курсом. Тішить, що студія вкотре не облажалася, втрутившись у знімальний процес. Стрічку не різали, не перезнімали, не змінювали її забарвлення. Продовжуйте у тому ж дусі! Тим паче невдовзі виходить веселий та безтурботний «Шазам». Сцена після титрів у «Аквамені» є. Вона натякає на сиквел та робить відсилку на серію коміксів від Джеффа Джонса.
Дивився Дмитро Сидоренко