«Дім, який побудував Джек» став найскандальнішим проектом на Каннському кінофестивалі. Перед сеансом гостей попереджали про несамовиту жорстокість героя та огидні сцени вбивств: діти, тварини – всі потрапили під роздачу. Та публіка все одно була обурена. Критики втікали із зали вже на середині фільму. Лише одиниці реагували оваціями. Загалом, Ларс фон Трієр досягнув своєї мети: він порвав Канни вщент. Він наче потролив аудиторію, повторюючи: «Так-так, я навмисне зробив шокуючий кошмар, аби подивитися на ваше міщанське скиглення». Проте стрічка розрахована не на фанатів садизму. Детальне та гіперболізоване зображення насилля ще потрібно декодувати. Тоді прихований сенс та натяки стануть зрозумілим для глядача.
Події стрічки розгортаються у 1970-ті роки у невеличкому американському поселенні. Головний герой Джек (Мет Діллон) мріє стати архітектором. Однак він ніяк не може збудувати навіть власний будинок, бо щоразу вважає його недосконалим. Так само і з вбивствами: Джек відчайдушно шукає формулу тортур без вад. Протягом 12 років маніяк відточує свої навички у цій справі. На його руках – кров 60 жертв. Одного дня експерименти перериває таємничий Вердж (Бруно Ганц), який пропонує Джеку екскурсію до пекла. Виявляється, що провідником є сам Вергілій. Таким чином режисер відкриває марафон гостросоціальних, політичних та естетичних міркувань, якими сповнений увесь фільм. Останнім часом творці нещадно експлуатують мотиви «Божественної комедії». Однак Ларс фон Трієр провертає цю аферу у властивій виключно йому манері. На це варто подивитись.
На жаль, образ маніяка не обійшовся без штампів. Джек – увесь такий із себе сноб, який без тями від свого нікнейму і лайфстайлу. Герой їздить на милому фургончику та чіпляє наївних городян. Вони не схвалюють первісного інстинкту самозбереження та віддаються на поталу своїх світлих почуттів. Після чергової кари Джек проводить вишукані посмертні фотосесії. Водночас вбивцю ніхто не шукає. Мабуть, через це героя мучить нудьга. Тому задля розваги він знущається над мораллю та законом. Джек, маючи вибір між раєм та пеклом, однозначно вибрав би останнє. На небесах не розважишся.
Структурно фільм ділиться на п’ять новел. Кожна наступна історія набирає обертів. Вбивства здаються більш продуманими, витонченими, навмисне затягнутим для насолоди від процесу. Під кінець картина звірств починає набридати. Хронометраж у дві з половиною години – випробування не для слабкодухих. Оце Ларса фон Трієра понесло! Іноді тріп Джека переривають кліпи-відсилки до знаменитих артистів, живопису чи проектів Трієра. Вони теж страждають від браку ідеальності. Хіба кадри з хижаками і ягнятами виглядають надто ніяково і стереотипно. Картинка і монтаж чимось нагадують «Суспірію» Гаспара Ное. Однак частина про нацистів різко відрізняється від попередниці сприйняттям ідолів.
Акторську гру доволі складно оцінювати окремо від контексту. Метт Діллон не стільки професійно зіграв, скільки втілив метафізичні ідеї, закладені режисером. Автобіографічні нотки, суспільна критика, історичні рани, що не загоюються. Метт зізнавався, що підготовка до ролі лякала до чортиків. Бруно Ганц вражає тематичними відсиланнями до «Дому, який побудував Джек» у своїй фільмографії. Актор виконав роль янгола у «Небі над Берліном» та Гітлера у славнозвісному «Падінні». Серед жертв маніяка найбільше виділяються сексуально одержима Райлі Кіо та Ума Турман, чий персонаж форсує кінець. Вона сподівається зустріти серійного вбивцю на безлюдній трасі. Джек вчасно протягнув руку допомоги та позбавив її ноші.
«Дім, який побудував Джек» – це успішна провокація від Ларса фон Трієра. Він видав яскраву метафору про мистецтво, паралелі між режисерами та диктаторами, жінок та інтелект. Жертвами маніяка ставали переважно діви. Жодної дискримінації. Просто із ними «менше возитися». Дійсно, проти логіки не підеш. До того ж усі жінки є вражаючими розумницями, які розділяють презирство героя до оточуючих та прагнення знайти втіху. Варіантів – усього лиш два. Але Джек навряд чи поступиться своєю роллю.
Стрічка є квінтесенцією режисерських напрацювань із «Німфоманки», «Меланхолії» і «Антихриста». Кволе сатанинське збочення – влучна характеристика наративу. Автор люто іронізує над своєю ж історією. Сюжет наскрізь пронизаний дотепами.
Маніфест Ларса фон Трієра є не тільки ляпасом Каннському кінофестивалю від ображеної персони нон-грата. Режисер висловив своє невдоволенням всій богемі. Дуже довго навколо нього створювали образ кошмарного типа. Співачка Бйорк звинувачувала його у харасменті. Багато акторок відмовилися від участі у зйомках. Тож після семирічного затишшя митець повернувся, аби завершити свій протест. Більше того, він робить coming out, відверто зізнавшись у захопленні Гітлером. Ларс навіть примудрився нашкрябати «Fuck» на кісточках своєї руки. Символічно, що «Дім, який побудував Джек» показували поза конкурсною програмою. Коротше, при перегляді фільму рекомендовано ставитися з іронією до роздутого его творця Ларса фон Трієра. Ще й монтаж періодами рваний. Вердж – це пихатий критик, який каже: «Ну давай, здивуй. Але мені все одно байдуже».
Здається, публіку розізлило не насилля. Хоча воно є вельми ефективним тригером. Люди дратувалися, бо фільму вдалося зачепити їх за живе. У нашому світі вбивства давно стали рутиною. Лише бридке та пафосне видовище може звернути увагу на тотальну байдужість.
Залишається сказати «Забирайся Джек», і схилити капелюха перед Ларсом фон Трієром.