Жанр: наукова фантастика, романтика
В головних ролях: Юен МакҐрегор, Леа Сейду, Тео Джеймс, Меттью Грей Гублер, Рашида Джонс 
Режисер: Дрейк Дорімус

Науковець Коул (Юен МакҐрегор) працює у компанії, яка створює медицинські препарати для імітації пристрасного кохання, програми для визначення сумісності, а також андроїдів. Вони нічим не відрізняються від людей, а тому можуть стати ідеальним коханцем і супутником. Андроїди уособлюють ідеального партнера, який покірно не зрадить і не розчарує. Коулу допомагає його асистент-андроїд Зої. Вона налаштована на переживання спогадів реальних жінок. Через це Зої впевнена, що вона людина. Однак її світ перевертається догори дригом, коли Коул повідомляє правду. Шокуюча реальність постає перед Зої на тлі їхнього кохання з Коулом, що набагато ускладнює ситуацію. Відтепер герої повинні розібратись у своїх істинних почуттях.

Питання про щирі почуття андроїдів, не є новим для кінематографу. Люди аж ніяк не турбуються про майбутнє машин - вони переживають за достовірність своїх почуттів. Таким чином, рефлексія виливається у на перший погляд бездушні форми, які все ж таки приховують багато таємниць. Режисер-романтик Дрейк Дорімус знімав фільм на студії Рідлі Скотта (у якого, до речі, вдалося втілити дану ідею набагато краще), тож на виході ми отримали продукт із безліччю спільних елементів. Крім того, роздуми про суть та виникнення емоцій наштовхують на фільм "Я - робот", який теж піднімає питання "Чи здатен штучний інтелект переживати людські почуття?".      

Механічна проституція, відносини з людьми, різноманітні конфлікти - тут дуже легко сплутати стрічку "Зої" з відеогрою "Detroit: Become Human", яка вийшла відносно нещодавно. Загалом, це не можна назвати плагіатом, тому що поки у людства доволі примітивне і одноманітне уявлення про взаємодію зі штучним інтелектом. Плюс історією андроїда, який хоче стати людиною, пронизаний серіал "Світ дикого заходу".  А тести на сумісність, зроблені високотехнологічними програмами, вже давно зустрічалися в інших проектах. Тож оригінальністю футуристичне майбутнє "Зої" точно не може відзначитися. 

Цікавою деталлю є хіба що любовний наркотик, який дозволяє поринути у забуття, закохавшись у незнайому людину. У США вирує епідемія цього препарату. Ось тут паралель із сучасністю влучає прямо в ціль. Люди свідомо знищують живі емоції, намагаючись хоч раз відчути їх по-справжньому. 

Захоплива мелодрама - теж не особливість стрічки. Всі андроїди бездушні бляшанки, яких кліпають на конвеєрі. Однак Зої не звичайна механізована проститутка. Вона особлива. Її зробили максимально точною копією справжньої людини. Тільки нутрощі залізні. А почуття і все інше - на місці. Тому Коул одразу ж закохується у неї. Кохання до Зої виявляється щирішим, ніж до його колишньої дружини. Тоді у головних героїв починається самоаналіз, біль та розпач.

Найбільша проблема "Зої" у тому, що головні герої переважно не стільки намагаються пережити хвилюючі почуття, скільки говорять про них. Довго, пафосно і нудно. Іноді здається, що їх діалоги про кохання мають більше значення, ніж насолода самим коханням. Юен МакҐрегор та Леа Сейду відіграли своїх персонажів по максимуму від початку до кінця. Якби не вони, то Коул та Зої справді походили б на бездушних залізяк. 

"Зої" - це камерне футуристичне майбутнє, без дорогезних спецефектів і неймовріних поворотів. Історія тісно пов’язує глядача із крихітним світом основних персонажів, інколи згадуючи глобальні проблеми. Мінімалізм личить атмосфері стрічки, однак не виправдовує простоту сценарію. У багатьох моментах режисеру вдається показати згубну злободенність, яка невдовзі переросте у щось вульгарніше і небезпечне. Посеред такого божевілля і розвивається любовна історія людини і андроїда, які трішки затягнуто намагаються розібратися у власних почуттях. До речі, в українських кінотеатрах також шукайте цей фільм під назвою "Зої". Тут якби і додати нічого.                      

Дивився Дмитро Сидоренко