У той час, коли «Убивство в східному експресі» впевнено підкорює глядачів, отримує високі оцінки від критиків та штурмує бокс-офіс, по європейських кінотеатрах скромно гастролює стрічка «І сміх і гріх» режисера Фабріса Ебуе. Він виступив сценаристом, а також зіграв одну з головних ролей.
В Україні прем’єра фільму відбулась 9 листопада.
У центрі подій музичний продюсер-невдаха Ніколя, який не може знайти спільну мову з новим босом – прагматичною і самовпевненою кралею. Тож після десятків годин прослуховування настирливого бубніння демок від стрьомних музик, Нік вирішує, що йому вкрай необхідна оригінальна та ексцентрична ідея. А тому зібрати під своїм патронатом представників різних релігій: католицького священика, рабина та імама, – задум на мільйон. От тільки згодом виявляється, що святі отці мають свої закидони та упередження.
Фільм вміщує стандартну і дещо спрощену драматургічну структуру – три кульмінаційні моменти, які і мають вплинути на хід подій та змінити персонажів. І все, що можна сказати про ці моменти - вони є, і це вже чудово. Загалом, по змісту все comme il faut (консервативна класика європейського скрипту) – дефолтна мотивація (брак кешу, брак натхнення, брак родинних зв’язків), душевні переживання та конфлікт.
Проте ці всі пункти існують лише «для галочки» – сценарій увесь час намагається нав’язати глядачу драматичну лінію, однак сприймається вона спокійно, без особливих переживань. Це при тому, що європейське кіно славиться і потужною драматургією і їдкою іронією. Тут вам не з місця у порно, як в американських комедіях.
Тож сценарист робить акцент на діалоговому гуморі, гегах, абсурді, колючих жартиках, пародіях на музичному стилі паризького гетто та гламурного шоу-бізу. Тут фільм стрибає не те, що вище голови, а проїжджається прямісінько по трампліну цензурного божевілля. Фабрі Ебуе постарався і видав багацько і тонюсіньких гумористичних реплік, і навіть настільки непристойних і грубих, що аж mauvais ton.
Взагалі дивує такий сміливий крок від «EuropaCorp», особливо у часи тендітної толерантності. Cценарист пройшовся по всіх «вразливих» зонах: представниках нетрадиційної орієнтації, різних історичних релігійних стереотипах, специфіці суспільного життя.
Але водночас варто відзначити, що режисер не перейшов межу, а тому тон стрічки не вульгарний та не рясніє неотесаним дикунством. Він у міру інтелігентний та висловлює те, що вже давно накипіло не тільки у французів, але й взагалі у європейців.
Персонажі контрастні, харизматичні і доволі цікаві. Найбільше чіпляє характер імама (Джонатан Коен). Він брутальний, любить теревенити про різні нісенітниці, ляпає язиком антисемітські та аморальні анекдоти. Також справляє враження його «хриплуватий саунд». Рабин (Рамзі Бедіа) увесь із себе нерішучий скромняга, тож можна подрімати впритул до кокаїнових тріпів, шаленого вокалу і драйвових танців. А от падре (Гійом де Тонкедек) виявився найблагочистивішим по шкалі гріхопадіння. А співає він ніби янгол естрадний. Сабріна (Одрі Ламі), помічниця продюсера – пристрасна, розпусна фанатка солодощів і водночас така няшна. А сам продюсер (Фабріс Ебуе) – це протагоніст, який всіх помирить і об’єднає при тому, що у самого проблеми на сімейному (обо’язково для драми) фронті. Звісно, що їх особливо розкривати не будуть. Він є, бо так треба, і цього достатньо.
Трек-лейтмотив «Coexister» - це атмосферна і щира пісня (співають головні героїв справді дивовижно), яку найближчі декілька днів захочеться слухати на репіті. Шоу в Олімпії на одній сцені з жіночим хором і приголомшливим light-show - явище вражаюче. А шлях до великого залу Олімпії від невеличкого бару на околицях, сотні перекреслених лінійок тексту та, зрештою, огранена до алмазу чорнетка першого хіту – ця сюжетна арка дуже цікава.
«І сміх, і гріх» – це історія, яка виглядала би природніше без сценарних cliché і штампів. Вони лише обмежують потенціал перспективного проекту, якого так не вистачало скутій узами політкоректності європейській публіці. Проте все одно на виході ми отримали жваву комедію, яка не буксує у жодному з актів і втримує увагу глядача до самого фіналу. І хоч він трішки змазаний, та це дрібниця, яка не вплине на загальні враження від фільму.
Дивився Дмитро Сидоренко