З дитинства мав алергію на совок

Велике інтерв'ю з Тарасом Полатайко

Інтерв'ю

Тарас Полатайко – художник, який народився у Чернівцях та емігрував із совка до Канади. Повернувшись в Україну, він почав займатися благоустроєм рідного міста. Автор петиції про реставрацію Узвишшя Гьобеля розповів у нашому інтерв’ю про те, як став митцем та чому повернувся на Батьківщину.

Odoo CMS - велика картинка

Розкажи про своє дитинство? Де ти жив та навчався?

Народився у Чернівцях. Пологовий будинок біля парку Шевченка. Був інтелігентним, чемним хлопчиком. Ходив у музичну школу, потім у художню, яку закінчив. Уже тоді зрозумів, що тут жопа. Совок. Місць типу Бункера, де молодь могла би культурно тусити взагалі не було – всі просто бухали по кухнях та двориках. Це і були розваги. Сексу, до речі, офіційно теж не було, але всі намагалися :) Загалом, народ просто бухав. Тоді й з’явилися думки, що треба валити.

Як ти почав малювати? Це було вже у студентські роки?

Тоді у дитячі садки ходили комісії, які перевіряли дітей на музичний слух. У мене виявили абсолютний. Батьки нарішали, що з мене буде музикант і відправили вчитися у музичну школу. Я відходив чотири роки, але мені це не подобалося. Школа була серйозна: треба було грати по дві години на день, а чуваки за вікном ганяли у футбол. Батьки не хотіли мене звідти забирати. Потім дізнався про художню школу, де не треба було сидіти по дві години, а просто виконувати домашнє завдання – намалювати, наприклад, натюрморт. Мій батько художник і я його переконав заслати мене в художку. Там викладав Віктор Васильович Макогон - легендарний дядько. Потужний викладач. Він мене зарядив і я зацікавився артом.  

Odoo CMS - велика картинка

Із чим у тебе асоціюється армія? Розкажи про свою службу.

Зараз у нас армія наче ок. Я служив ще в совковій. Ракєтниє войска стратєгічєского назначєнія. Там ракети на Вашингтон націлені були. Армія з дитинства асоціювалася у мене із зоною. Тупо забирали на два роки рабства. Армія була як і країна – усе гниле: корупція, дідівщина. Вона була гігантська, неоковирна і огидна. Зараз наче нормально. Тебе ніхто не змушує брати участь у бойових діях. Це маразм відправляти на війну людину, яка не хоче воювати.

Чому ти поїхав у Канаду?

З дитинства мав алергію на совок. Коли ти стаєш художником і хочеш займатися сучасним мистецтвом у совку, тобі лишалося сидіти в андерґраунді. Дисидентство заради дисиденства мене не цікавило. Я хотів займатися артом в західному контексті. Це був майже розвал совка і місцевий сучарт був модний на Заході. Сюди їхали куратори шукати таланти. Так вийшло, що я звалив саме у той час. Мене питають: “Чого? Якщо ти такий-сякий художник і займався чимось андеграундним, то тебе могли помітити”. Я не хотів вписуватися у постсовок. Хотів звалити і почати з нуля. Там закінчив магістратуру і почав виставлятися.

Як змінився твій менталітет?

Канада, звичайно, не Штати, але вони сусіди і в цьому їх подібність. Я приїхав, а мені просто валять правду як є. Прямо і різко. Народ що думає, те і каже. Звичайно, там також є нюанси і хитрощі. Проблема нашого суспільства – корупція, того ми більш звивисті. Там все набагато пряміше. Це і впливає.

Як проходили твої дні на Заході? Чим займався? Що робив у мистецтві у цей час?

Так само як і тут. Встаєш зранку, думаєш, що робити сьогодні? Художник не ходить на роботу, його ніхто не примушує, ніхто не платить гроші. Ти сам себе мотивуєш. У цьому відмінність митця від того, хто працює на когось: шукаєш сенс того, що робиш. Заряджаєш себе на роботу. Що тут, що там – відмінності немає. Поки вчишся, мусиш ходити на пари, а потім все, шукаєш у собі внутрішній драйв. Є статистика: з випускників арт бакалаврату лише п’ять відсотків працюють за фахом. Конкурентна сфера. У совку ти знав наперед: маєш закінчити те-то, тебе відправлять туди-то, робитимеш те-то. Існував розподіл. За тебе башляла держава, і могла відправити куди завгодно. Потім робиш дві республіканські, одну всесоюзну та три місцевих виставки, збираєш галочки, накриваєш поляну і вступаєш до спілки художників, де тобі дають майстерню, і тупо виконуєш держзамовлення. На Заході інакше. Вчишся в академії, де тебе лілеють. Це теплиця. Професори тобі радять і про тебе піклуються. Коли це закінчується, ти нікому не потрібен. У цей момент зникають зовнішні драйвери. Вчишся три роки, видаєш магістерську виставку, і теплиця закінчується. На цьому етапі люди ламаються. Треба знаходити у собі сили, щоби стати full time artist. У мене був драйв і мені пощастило. Ще протягом магістерської програми мене підписала найкраща канадська галерея того часу. Я презентував свою магістерську виставку, а вже через кілька місяців була запланована інша.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Твої роботи можна вважати скандальними?

Нічого не роблю суто заради скандалу. Як художник просто творю. Роблю те, що мені цікаво. У процесі починаю розуміти сенс. Мене цікавлять табуйовані території, заборонені теми. Де заборона, там і лицемірство. У радянському суспільстві табуйованим був секс. Як можна забороняти людську природу? Це переходить у перверзивні форми. Коли щось робиш, то вже потім рефлексуєш над тим, що зробив. Чекаєш реакції. А власне реакція говорить про суспільство. Залазиш у табуйовані зони – народ збуджується.

Odoo CMS - велика картинка

Проект Тарас Полатайка "Спляча красуня"

Розкажи про свою сім’ю та друзів у Чернівцях та Канаді.

Я багато переїжджав. Жив у Москві, Торонто, Ванкувері, Нью-Йорку, Барселоні. Знайомився з людьми, а потім знову їхав. Виходить дистанційне спілкування. У Чернівцях створив Австро-грецьку школу психоаналізу. Це вузьке коло і нас поєднують спільні інтереси. Ми зустрічаємося у Бункері і рефлектуємо. Батьки теж тут живуть, бачимося часто.

Які стосунки з донькою?

Чудові, хоч і бачимося тепер раз на рік. Приїздила влітку. Зараз закінчує університет в Монреалі. Там є так званий “хедхантінг”, особливо у юристів. Найбільш перспективних студентів розбирають серйозні фірми ще з універу. Доці залишився ще рік, а вона вже має вакансію в юридичній фірмі, що представляє Facebook в Канаді. Проходила там інтернатуру. Кидала мені фотки із власного офісу на 64-му поверсі у самому центрі ділового району Торонто. Молодець. Раніше казала: “Хочу займатися чимось творчим як ти, але щоби була забезпеченість як у мами”.

Odoo CMS - велика картинка

Чому ти повернувся на Батьківщину?

Останні чотири роки я викладав в університеті. Почався Майдан і я постійно слідкував, був у курсі подій. Через різницю у часі вночі ти втикаєш трансляцію, а потім із червоними очима йдеш викладати. Закінчився навчальний рік, я вирішив не поновлювати контракт і повернутися в Україну.

За рік до цього планував на все літо поїхати до Індії. А там – нереально: сорок сім градусів тепла, вологість, антисанітарія, сварка з дівчиною, малярія. Я був на ларіамі (препарат від малярії), який валить печінку. Їхав на все літо туди, а в результаті із самого початку все поламалося. Я там пробув двадцять сім годин і полетів назад. Жив у Києві. Потім заїхав до батьків у Чернівці і зацінив наше літо: зелена трава, приємний прохолодний вітерець. І думаю: “Карпати під боком, Дністер, якщо хочеш, – рай”. Є така фраза: “В Індії є щось для кожного”. Ніколи би не подумав, що повернусь у Чернівці. Після жовтої випаленої трави в Індії дійшло, що тут можна жити.

Коли ти повернувся у Чернівці, то відкрив Бункер. Розкажи історію Бункера, з чого усе почалося?

Приїхав і майже нікого тут не знав. Було таке враження, що молодих художників тут нема. Є Меридіан, але це літературна тусовка. Захотілося відкрити платформу для сучасного візуального мистецтва, де можна було би зробити якийсь сучасний проект або просто зустрітися людям, які цікавляться сучасною культурою. Це осередок для розвитку сучасного мистецтва. Тут відбуваються виставки, лекції, концерти, кінопокази та сесії Австро-грецької школи психоаналізу. Є певне коло постійних учасників, відкрите для будь-кого, кому це цікаво. А для молодих чернівецьких художників – простір, в якому можна зробити виставку. У планах – джазова програма. Нещодавно купив піаніно. Робимо джаз бенд.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

У пострадянській країні можлива демократія?

Демократія тут зараз розвивається. На папері у нас все круто і закони у нас здебільшого нормальні, але вони не виконуються. Проблема в корупції. Взагалі, це менталітет: можна щось вкрасти – вкраду. Це як ракова пухлина, яку важко викорінити. І проблема як в електораті, так і у відсутності прозорої електоральної системи. Люди нарікають на депутатів. Окей, зробимо перевобори, але де гарантія, що все зміниться? Необхідна прозорість. Не забуваймо й про журналістику: у нас майже немає незалежних ЗМІ. Все тримають олігархи, які борються між собою руками журналістів. Це ненормально. Залишається єдиний інструмент – народовладдя. Петиція, до прикладу, надає проблемі резонансу. Навіть якщо її не вирішили, то про неї будуть знати і суспільство почне дискутувати. Це елемент тиску на владу.

Чи працюєш зараз над якимось проектом?

Скоро буде австрогрецька виставка. Вона, до речі, відкрита для всіх, хто має щось на цю тему. Працюю над антологією Австро-грецької імперії, яка починається з Атлантиди, потім Єгипет, через перший зафіксований в історії мистецтва фейк. Там династія перехопила владу через підробний сакральний камінь. Потім плавно переходимо до Дракули, а від Дракули вже зовсім близько до Австро-греції. У неї є власний сакральний камінь – перша історична згадка про Австро-грецію. Це позолочена гіпсова табличка, яку два роки тому повісили на залізничному вокзалі. З неї починається австро-грецький стиль, ідентичність – та сама Австро-грецька імперія як сформульоване явище.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Австро-грецька школа психоаналізу

Odoo CMS - велика картинка

Концерт Nexus у Бункері

А що таке австро-грецький стиль? Ти часто постиш у Facebook під цим гештегом.

Почалося все з таблички на залізничному вокзалі. На ній було написано, що вокзал побудований у австро-грецькому стилі. Стало цікаво, що це за стиль, бо я такого не знав. Почав досліджувати. Зараз – це імперія, що бурхливо розростається. Поїхав нещодавно у Хмельницький і переконав людей, що це тепер наша нова колонія – Проскурія. Вони кілька днів упиралися, а потім погодилися. Вже є Австро-грецька школа психоаналізу, австро-грецький гімн, герб та канонічні кольори імперії.

З чого ти заробляєш і живеш?

Галереї, які мене представляють у Канаді та Штатах нікуди не ділися. Час від часу роботи продаються. Тут як не заробляв, так нічого й не заробляю.

Як на тебе як митця вплинули події в Україні?

Я мав робити у Національному художньому музеї великий проект про музейні об’єкти на цілий поверх. А тут війна. З армією фіаско. Не було ж елементарних речей: берців, форми – чуваки просто йшли воювати в кедах. Ніхто не розумів, що буде. Усі нервували. Вирішив відкласти цю виставку і зробити щось благодійне, щоби зібрати кошти. Це був початок травня 2014-го. Зробив у шпиталі серію портретів поранених хлопців. Виставка почала їздити і збирати кошти. Спочатку в Україні, а потім почали запрошувати на Захід: Нью-Йорк, Торонто, Калгарі, Варшава.

Odoo CMS - велика картинка

Чого тобі не вистачає у Чернівцях?

Люди підтримали петицію щодо Узвишшя Ѓьобеля. Минуло 3,5 роки. Ніяких результатів. Депутати проголосували “за”, а потім забили. Найжахливіше у цьому – це дискредитація можливості громадянського волевиявлення. А дискредитація – це зневіра. У нас є дієвий механізм, начебто дієвий, коли реально вдома за компом можна щось зробити. Коли з’являється зневіра у цьому механізмі, то баригам у кабінетах це вигідно: на них не давить суспільство. Коротше, на кабінетну бездіяльність я почав реагувати акціями протесту. Вода камінь точить. Щось почало рухатися. Півроку тому нарешті виділили 50 000 на архітектурний проект. Ми одразу почали його розробляти і він готовий. Тепер чекаємо кошти на його реалізацію.

Інша проблема – безбожна вирубка дерев. Немає вулиці, де з лунок на тротуарах не стирчали би пеньки. Вулиця Івана Франка на третину точно гола. Або історія з попівським двориком біля Резиденції: перед Новим Роком обрубали верхівки ялинок. А відмазка знаєш яка? Щоби пам’ятник було видно. Воробкевич там людського зросту, а ялинки метрів під сім. Ясне діло – загнали під свято. Остання крапля терпіння. Харить це. Якщо бачу десь зрубане дерево – фотографую, питаю документи, викликаю поліцію. А фішка знаєш у чому? По документах завжди все сходиться. Таке враження, ніби постійно домовляються. Завжди є відмазки. Написав петицію, щоб депутати на місцевому рівні ввели юридичну відповідальність за кожне зрубане дерево. Зрубав “Зелентрест” дерево – хай висаджує нове. Треба юридично внормувати терміни висадки та відповідальність за догляд за саджанцями, щоб дерево дійсно виросло!

Odoo CMS - велика картинка

Чи можливі зміни у пострадянській країні? Коли їх очікувати та чи все залежить від нас самих?

Після Майдану у людей була віра у зміни. Кристальна та чиста. Але залишилася рабська звичка від “руского міра” когось звинувачувати. Цар має за тебе все зробити. Це громадянська пасивність. Взагалі, що таке цивилізоване демократичне суспільство? На Заході є чітка солідарність: якщо сьогодні наїхали чи забили на тебе, то завтра наїдуть на мене. Це наша спільна проблема. Люди реагують жорстко. Громадянин відчуває відповідальність. Треба починати із себе. Якби кожен із нас змінив те, що може у власній сфері впливу, ми би прокинулися в іншій країні. Корумпована влада за нас нічого не змінить. Влада зміниться тільки через страх перед суспільством.

Спілкувався Вадим Герман
Фото Віолетти Олійник, Анастасії Бойчук та Тараса Полатайко

Схожі публікації