Про важливість сучасної української літератури для українців

Виклик прийнято: інтерв'ю з Максимом Дупешко

Інтерв'ю

Сучасна українська література «блукає», шукаючи свій стиль. Читачам не завжди до вподоби експерименти, які проводять письменники у своїх творах. Інколи їхні тексти залишаються не зрозумілими, а тому і не цікавими читачу. Сучасна українська література існує окремо від народу, а тому не в праві брати на себе відповідальність бути його представником та ще й виховувати в людині Людину. Це відбиває у неї бажання читати, а письменникам творити та вдосконалюватись.

Про це замкнене коло та про свій письменницький досвід розповів Максим Дупешко, чернівецький письменник, автор роману «Історія, варта цілого яблуневого саду». Літератор неодноразово брав участь у різноманітних літературних фестивалях: «Meridian Czernowitz», Літературний фестиваль Львівського форуму видавців, «Трикутник», «Обнова-фест», «Арт-ефект».

Odoo CMS - велика картинка

Коли ви почали писати і що стало поштовхом викласти свої думки на папері?

У нас є такі люди, батько чи дід яких були письменниками і воно їм передалось «у спадок». 2-га категорія письменників – це ті, які починають писати вірші у 6 років. У них з раннього дитинства творчий політ. Я належу до людей, які прийшли в літературу трохи запізно. Я почав писати наприкінці 1-го курсу. До того навіть не задумувався, що можу чимось таким займатись. Тоді у нас в університеті була літературна студія імені Степана Будного. Спершу я потрапив туди як глядач, а потім подумав, що можу писати не гірших за тих молодих хлопців та дівчат. Почав із віршів, спершу вони були примітивні, потім трохи кращі. І в кінці 2-го курсу я вже був головою цієї літературної студії.

Понад рік тому ви видали свою першу книгу «Історія, варта цілого яблуневого саду», яку, як зазначали у своїх інтерв'ю, писали близько 10-ти років, виробляючи весь цей час власний стиль. Розкажіть, який він?

Насправді я писав роман десь 8 місяців, а 10 років працював як письменник. Я маю море текстів, вони разом приблизно в 10 разів більші, ніж моя книга. Але те все була підготовка до активного вступу в літературу. Кожен письменник шукає свій власний шлях. Тобто є автори, які у свої 19-20 років лише почали писати вірші – одразу йдуть у видавництво. Але багато хто обпалює собі на цьому крила. Дуже часто такі книги залишаються не цікавими і не проговореними ніким: ні критиками, ні пресою, ні читачами. Я цього боявся, тому знав, що до видавця треба йти тоді, коли мій текст буде цікавим і йому, і читачеві, і сам я буду задоволений цим текстом.

У мене ще було 2-ге питання – це видання. Тобто, якщо письменник видає книгу за свої кошти, то це не зовсім, мабуть, нормально. 90% таких книг не продаються, по суті, гроші кинуті на вітер. Ще й травмуєш себе, що книга нікому не цікава. Але, коли видавець вкладає свої кошти, він зацікавлений, щоби ця книга популяризувалася, продавалася. Тому важливо, щоб не я інвестував, а в мене. Так і сталося з моїм романом: пішов до 1-го видавця, і він прийняв рішення буквально за півтора тижні.

Щодо стилю, то автору складно говорити про власний текст. Як на мене, то українська література доволі цинічна, маю на увазі, що герої наших творів дуже матеріалізовані, дуже сучасні. Тому я намагаюся, щоби письмо було не штучним, а щирим. До прикладу, епоха постмодернізму – це все гра заради гри мистецтва, проявляння того, хто краще володіє словом і хто краще все сконструює. Тому треба від цих штучних, цинічних героїв відмовлятися, натомість писати про інфальтивних і щирих, з широкою душею. Для мене важливо, щоб текст був структурним, а не лінійним. Наприклад, у моєму - романі 3 часових відрізки і вони переплітаються між собою, так само 3 оповідача. Тобто має бути ціла надбудова. Також мають бути підводні течії, тобто не обов’язково те, про що говориться, було сказане прямо. Якщо чесно, у моєму романі цього інтертексту не так багато, але кілька таких гачків там є. Читачі помічають навіть ті гачки, які я навмисне не ставив, а виплили автоматично.

Отже, перше що мені спадає на думку про мій стиль, це щирість написання, а також мене цікавить центрально-європейська традиція. Деякі літературознавці зазначили, що мій роман – це класичний центрально-європейський роман. У цьому я, наприклад, схиляюся до Андруховича, а не Жадана. Останній – трохи лівий письменник і мені його ідеї часом далекі. 

Odoo CMS - велика картинка

Ви і сучасний літературний процес. Яким ви себе бачите в ньому?

Я не є прихильником української літератури, особливо сучасної. Я намагаюся читати більше західних авторів, тому відчуваю, що й моя література не зовсім в контексті української. Я би сказав, ближче до Відня, ніж до Києва.

Які ідеї ви доносите у своїх творах?

Ідеї щирості, добра і любові. Але потрібно розглядати кожен твір окремо. От нещодавно я друкувався в американському журналі «Apofenie». Це інтернет-видання опублікувало моє оповідання «Копія Мангорта». Це твір оповідання про прибульця з майбутнього, який приїхав у Чернівці пояснити людству, що треба змінювати ставлення до планет, до життя, бо інакше все буде дуже погано. Він – прибулець, дуже маленький чоловічок, у якого неприваблива жовто-помаранчева шкіра. У нього в майбутньому нема тварин, а з рослин залишився лише пирій. Тобто це екологічний твір і висвітлює ідею захисту планети.

Наприклад, оповідання «Кілька запитань до тебе». Це просто романтичний текст про першу любов, абсолютно меланхолійно-урбаністичний твір про зародження почуттів. Тобто ідея світлої любові.

А якщо говорити про роман «Історія, варта цілого яблуневого саду», то перша ідея політична – повернення України до Європейського обличчя. Друга – показ міста як живого організму, як соціокультурної одиниці. Третя – показ малої людини в час глобальних змін. Якщо брати загалом, то я вважаю, що ми повинні продовжити шлях повернення до Європи.

З якими проблемами стикається сьогодні український письменник, щоби видати власну книгу?

Якщо у Радянському Союзі треба було писати в соцреалістичному напрямку, подобатися редактору, бути його другом, обов’язково бути членом спілки письменників і т.д., то зараз таких проблем немає. Сьогодні потрібно бути добрим письменником і мати кошти, щоби видати книгу. Але, в принципі, якщо ти хороший автор з якісним текстом (як показала моя книга), то твій твір беруть і видають.

Також важливо бути «в процесі». Тобто потрібно завжди «тусуватися»: їздити на фестивалі, презентувати книги, щоби продажі твоїх наступних текстів були кращими. Я це не дуже люблю, але знаю, що треба. Вже коли ти відомий письменник, то можеш «сховатися», і книжки будуть продаватись все одно.

Як ви вважаєте, чи впливає мова книги на її популярність в Україні, якщо порівнювати українську і російську мови?

Впливає, адже зараз люди купують більше книг українською мовою. Наприклад, коли я йду на Петрівський базар у Києві придбати Камю, то переклад на українську мову значно дорожчий, ніж на російську. Чому? Тому, що попит значно більший на українські книги.

Чи маєте ви задум написати твори російською мовою, або перекласти свої книги російською мовою?

Писати – точно ні, але якщо би хтось захотів перекласти мою книгу на російську мову у Росії, я не проти.

Чи відчувають українські письменники підтримку держави?

Зараз вона збільшується. Ось, наприклад, я цього року виграв премію імені Кохановського, де крім того була й фінансова частина, що є неабияк приємно. У нас є гарні програми та конкурси для письменників, також більше українських книжок держава почала давати бібліотекам. Тому за останні 3-4 роки підтримка держави значно зросла.

Odoo CMS - велика картинка

 За словами Олександра Демарьова (редактора літературного інтернет-журналу «Leport»), сучасна українська література стає все далі від народу, від його потреб. По-перше, це зумовлено експериментами письменників, які захопилися довгоочікуваною свободою слова і занурилися в пошук свого жанру. По-друге, орієнтація не на Людину, а на споживача. Важливо не те, чи зрозуміють, а те, чи «схавають». По-третє, українська література сьогодні намагається проштовхнути в себе все без перебору, оскільки відчуває голод, почуває себе ображеною в порівнянні з іншими національними літературами. По-четверте, не вистачає критики. Прокоментуйте ці слова.

Усе правильно…Фактично у нас 100 років вкрав Радянський Союз, коли наших письменників вбивали, репресували, забороняли писати. І зараз ми наздоганяємо: наші автори пишуть те, про що західні вже давно написали. Наприклад, роман Юрія Андруховича «Рекреації», який викликав вибух у 90-х роках тут, на заході, такого б не зробив, адже там вже давно є «Фієста» Хемінгуея чи «У дорозі» Керуака.

Які цінності сьогодні українська література має доносити до читача?

Насамперед європейські цінності. Я вважаю, що українська література повинна вказувати нам на наші вади, мусить виховувати нас.

Що, на вашу думку, необхідно зробити, аби люди почали більше читати українську літературу?

Письменники мусять писати добрі романи, держава стати сильнішою, а люди повірити, що українське також може бути добрим.

Чи працюєте ви над наступною книгою, і як вона, на вашу думку, зацікавить українців прочитати її?

Я пишу навіть 2 книги, але не знаю, яку закінчу швидше. Намагаюся тримати певну марку після роману, щоби моя наступна книга була також хороша та якісна. Як вона зацікавить читача? Я намагаюся, щоб мої тексти не були складні, але при цьому мали мистецьку цінність. Є письменники, які пишуть елітарну літературу, а є, які спрямовують на масу. Я ж намагаюся бути посередині.

Фото Василя Салиги

Спілкувалась Вікторія Корсун

Схожі публікації