Про комерційну зйомку, фотожурналістику та фотографів, які змінили світ

Інтерв’ю з Максимом Козменком

Інтерв'ю

Його робочий графік розписаний по хвилинам. Він знає, де і коли має знімати новий репортаж. До розмови він був зайнятий, після розмови – знову. З Максимом Козменком, фотографом Інформаційного агентства "АСС", говорили про починання у фотомистецтві, світобачення щодо фотографії, різницю між професіоналом і профаном та навіщо фотографу вміти писати журналістський твір.  

Odoo CMS - велика картинка

Коли вперше взяв до рук фотоапарат? Як це було?

У ранньому дитинстві у тата був старенький плівковий "Зеніт", який постійно документував наше життя. Тоді вдома у нас була "темна кімната" для проявки, а батько мені з братом показував магію появлення першого знімку на порожньому білому картоні. Це мене захоплювало. Втім було це тільки знайомство з фотографією. Мені тоді було десь п’ять років. Пізніше, коли мені виповнилося десять, подарували "мильничку". Але які тоді ідеї, бачення і думки могли бути? 

Скільки вже працюєш фотографом?

Близько десяти років. Коли був в університеті, то фотографував на "цифру". Телефони або перші цифрові фотоапарати дозволяли робити більше знімків і не переживати за тридцять шість відведених тобі кадрів у плівковій фотографії. Роздивлявся і експериментував зі світлом. Це вже свідоме починання із вивчення фотоапарату, фотографії і фотомистецтва.

Де ти навчився знімати?

Сам навчився, як і більшість фотографів. Статті в інтернеті читав. Благо, що взагалі є інтернет, бо там багато цікавого матеріалу. Вирішив, що треба вивчити фотографію як слід, тоді відкривав сайти для "чайників". Вивчав з нуля, власне, фотоапарат, принципи композиції та фотографування.

Odoo CMS - велика картинка

Що фотографуєш крім вулиці і репортажів?

Фотографічне поле у мене широке: від абстракції, пейзажів, художньої зйомки до репортажу, документальної фотографії. Ну і портрет. Це один із вагомих жанрів у нашій сфері. Від нього нікуди не дінешся. Загалом, знімаю все. Якщо брати робочий момент в Інформаційному агентстві "АСС", то існує обмеження в часі. Немає змоги якось художньо показувати картинку на події. Проте, навіть так можна робити цікаві та живі знімки з художньою цінністю. 

Поділись цікавими історіями зі зйомок репортажів?

Фактично всі зйомки залишаються у пам’яті. Коли виїжджаю на місце, то намагаюся відкидати усі емоції, бо вони часом заважають роботі. Починаєш співпереживати і щось не помічаєш або втрачаєш. А в професійному плані це те, що шкодить. Хочеш конкретики? То розповім про дохлих свиней. Незвично? Викопані із землі тушки свинячі запам’яталися. І ти не підійдеш художньо, ти просто знімаєш. Або, наприклад, знімав "кукурузники", які розкидували приманки для диких лисиць. А воно так цікаво відбувається! З’являється досвід про аерокультуру, тобто як люди дбають за літаками, як вони готуються до вильоту. І таке побачити не кожен може, а я хочу показати людям, як воно насправді. Показати, що це професія. Люди цим займаються щоденно. Хтось вважає, що літак – це романтика, а насправді – нелегка небезпечна праця. 

Odoo CMS - велика картинка

Наскільки фотоконкурси, наприклад від редакції "День", корисні для новачків у зйомці?

Дивися, для професіонала фотоконкурс – це підтвердження реноме професіонала. Твою роботу оцінюють фотографи, у яких можливо більше досвіду ніж у тебе. А початківцям фотоконкурси потрібні для того, аби не боятися критики. Ми одразу чекаємо похвали. І коли людина, яка робить перші кроки у фотографії, зустрічає "критиканів", які розмазують її вздовж і впоперек, то це негативно впливає на її саморозвиток. Вона або замкнеться у собі і скаже, що це не її, або щось все-таки зрозуміє. Слід, до речі, зазначити, що існують безкоштовні конкурси. Туди легше подати роботу, тому що безкоштовно. Нічого не втрачаєш: пройшла твоя фотографія – добре, не пройшла – таке вже діло. Але на безкоштовних фотоконкурсах сила-силенна фотографій, твоя ж, ніби рибка в океані, може загубитися. Можливо, вона достойна перемоги, проте її просто не побачили. Щодо платних фотоконкурсів: ти зважуєш чи дійсно твоя фотографія когось здивує. Чи варта вона тих ста, п’ятиста, тисячі гривень? У будь-якому випадку це перевірка себе.

Чи брав ти участь у подібних конкурсах?

Нечасто. Зазвичай через лінь. Кожен фотоконкурс – робота над собою та знімками. Я повинен сам вибрати достойний кадр, який буде представляти мене. А я лінуюся. Також робочі моменти не завжди дозволяють мати час для цього. У позаробочий час хочеться відпочити із сім’єю, приділити їй увагу. Раніше я намагався брати участь у конкурсах, але не всі пригадаю. Пам’ятаю один, від Красногорського заводу, який виготовляє об’єктиви "Зеніт". Я подав туди роботи, а мені за участь прислали футболку та кепку. Цікаво та несподівано. Бо взагалі нічого не очікував. На фотоконкурс від редакції "День" я подав уперше. Роман Пазюк кожного року підштовхує мене посилати їм роботи. Він вважає, що це престижний фотонкурс в Україні і загалом воно так і є. Цього року я згадав його слова і в останній день відбору відіслав свою заявку. 

Odoo CMS - велика картинка

Чи були в тебе особисті фотовиставки? Коли буде?

Треба мати матеріал, який можна показати людям. Я мав спільну виставку з Василем Салигою. Ще з дружиною робили добірку фотографій нашої подорожі до Грузії, з братом робив фотовиставку про наші мандри в Карпатах. Але виставками не сильно переймаюся. Не хочу розкидатися фотографіями. Це, знаєш, вийде колаж. А я хочу передати зміст. Щоби була тема, конкретний задум. Якщо буде виставка, то вона має бути концептуальною, спрямованою на певну ідею. Хочу, щоб мої роботи розповідали історії. Так, кожна фотографія розповідає історію, але я хочу щоби сукупність фото розповіли величезний бекґраунд і закликали глядача до осмислення. 

Ти працюєш сьогодні в інформаційному агентстві "АСС". Ти виконуєш там функції фотографа чи журналіста також?

Я виконую функції оператора, фотокора і журналіста. На сайті "АССу" веду рубрику "Історична розвідка". Витягую цікаве з історії Чернівців, щоби ще раз розповісти людям про місто. Не претендую на новизну своєю “розвідкою”. Це не наукові дослідження, а моє бажання переказати своїми словами те, що забули. Про чернівчан, про будівлі, повз які ми проходимо і не пам’ятаємо, чого вони там. Пишу, до речі, не тільки на "АСС", а й на інші ресурси. Наприклад, одеський сайт "Opinion", туди я закидаю повноцінні матеріали.

Odoo CMS - велика картинка

У Чернівцях є здорова конкуренція між фотографами?

Фотографи поділяються на два типи. Перші – комерційні, це ті, хто знімають весілля, корпоративи, дні народження та фотосесії. Другий тип – вузькопрофільовані репортажники, фотожурналісти, а таких набагато менше. У нас, власне, фотожурналістика навряд чи існує. Вона намагалася з’явитися із нами, молодими фотокорами, але, на жаль, відсутність фінансів не дозволяє займатися суто цим. Конкуренція між комерційними фотографами існує безперечно, але я туди не влізаю. Знаю, що кожен має свого клієнта. Працюєш добре – до тебе будуть звертатися люди. Якщо брати фотожурналістів, то конкуренція фактично відсутня. Кожен фотограф, який хоче передати подію, має інформаційний ресурс, на який він націлений. У нас майже немає ринку журналістських фото, тому що сьогодні на телефон будь-хто може зробити кадр і його хоч у газету, хоч на сайт. Тим паче, ми не готові платити великі гроші за фотографії. Між фотожурналістами конкуренції немає – всі колеги. 

Чи заробляєш ти на приватних фотосесіях?

Дуже зрідка. Не люблю постанови. Уся комерційна фотографія базується на постановочних кадрах. А я займаюся живою зйомкою, де можна витягти цікаві речі із життя. Якщо щось і просять сфотографувати, то кажу, що знімаю в репортажному стилі: нікого не вчу де встати, не кажу, що кому робити. Просто документую цікаві кадри.  

У Чернівцях фотографів сьогодні багато. Будь-хто купляє професійну техніку і називає себе фотографом. Втім що для тебе повинен вміти справжній фотограф, окрім як розбиратися у техніці?

У нас усі фотографи, навіть ті, хто на телефон знімає селфі, щось на вулиці або друзів. Усі є фотографами. Але приставка "професійний" означає, що так він заробляє на хліб фотографіями. Це його професія. Той, хто купує фотоапарат - молодець, а якщо він вивчає основи композиції і свою камеру – взагалі супер! Він буде розуміти, як правильно зробити кадр. А якщо не хоче – які проблеми? Знімай, що хочеш. Сьогодні більшість фотографій виставляють у соціальних мережах, а це величезної шкоди не несе. Кожен має своє місце. Взагалі, коли плівка почала виходити на масовий ринок, кожен міг собі купити камеру, знімати і проявляти, то почали говорити, що фотографія вмирає. Говорили, що не буде великих фотографів, бо всі зможуть знімати. І що? Фотографія вижила. На початку нульових з’явилася "цифра" і знову почали казати, що фотографія вмирає. Що "цифра" вбила плівку. А зараз у кожному телефоні є камери і знову постає риторичне питання. Проте серед маси фотографій знайдеться якась ціннісна, якісна картинка, яка постане над усіма іншими. Коли існує кількість і якість, то зрозуміло, що якісна фотографія буде на голову краще. Ця фотографія буде наче маяк для фотографів, які будуть розуміти, що це вищий рівень.

Odoo CMS - велика картинка

Що для тебе фотографія?

Це спосіб передати дійсність. Розповісти глядачу фотографією історію, яка захована. Це можливість зловити життя. Люблю динамічну фотографію, зі змістом і символом. Щоби людина, яка вміє думати, побачила знімок і почала мислити. Фотографія має бути розповідною. Має бути цікавою!  

Поділишся своїм улюбленим фото?

Слава Богу, що такої фотографії не існує. Не існує навіть улюбленого фотографа. Це означає, що у світі є величезний фотографічний пласт. Можливо, окреме фото, в окрему жанрі, в окремій ситуації, в окремому питанні та проблемі. Таку можна знайти. Але я не беруся шукати, адже мені подобаються багато фотографів світового класу. А у них є сотні потужних знімків, які свого часу перевертали світ з ніг на голову і змінювали рух історичних подій. Наприклад, Себастьян Сальгадо, бразильский фотограф, який знімає серіями. У нього робота над серією може тривати десять-двадцять років. Він вибирає декілька фоток для своєї серії. Сальгадо перевертав історію у другій половині XX століття своєю працею. Розумієш, він говорив про проблеми на Африканському континенті, про питання біженців, про питання природи. Дивишся на його знімки і сприймаєш світ інакше. Або роботи Джеймса Нахтвея, військового фотографа, які змінили розуміння геноциду в Африці, Сербську війну. А ось Девід Алан Гарві документує буденне життя, яке ми навіть не помічаємо. Усі ці фотографи не знімають стандартами, вони знімають під цікавим кутом. І це сильно надихає. 

Спілкувався Вадим Герман

Фото Василя Салиги

Схожі публікації