19-річна художниця зі Львова ламає рамки буденності через малюнки у власному щоденнику

Інтерв’ю з Каріне Морель

Інтерв'ю

Каріне Морель – львівська художниця, яка через малюнки у власному щоденнику показує абсурдність «правильно життя» та ламає рамки буденності. Саме таким художниця бачить світ «без прикрас», а через свої роботи показує, що насправді ховається під ідеальними сім’ями, красивими посмішками та випрасуваними сорочками людей.

Odoo CMS - велика картинка

Блокнотні замальовки. Що це за стиль у мистецтві?

Це не стиль. Я малювала їх, коли їхала в трамваї, на роботі, вдома. Це не мої основні роботи, це такий щоденник, блокнот. Основні роботи – живопис. Їх можна було побачити 8 березня у феміністичній майстерні у Львові, де було відкриття виставки оголених чоловічих портретів. Виставка про подвійні стандарти. Її я вирішила зробити після того, як мене у січні виключили з училища. Тоді на виставку прийшли два моїх нетверезих викладачі, один з яких плюнув на фуршетний стіл, а другий стояв, дивився на моє декольте і прорікав з піднятою рукою, як Ленін. Я не розумію, чому не зняли відео, я б так хотіла на це ще раз подивитися.

Що це за історія з училищем? 

Останній курс мого навчання, перед захистом диплому, мене виганяють з художнього училища «за ганебний розподіл часу та аморальну поведінку». Насправді, я була надто борзою, любила сперечатися з викладачами. Але ці пів року були продуктивнішими, ніж три з половиною роки навчання. Прикро звісно, що перед самим захистом мене вигнали. Але я планую поновитися, щоб отримати освіту, адже бути андеґраундним художником та робити провокативні виставки я не планую. Хоча виходить так, що будь-яка моя виставка – провокативна. Найперша виставка була у 16 років з портретами оголених  бібліотекарок у львівській медіатеці. Її сприйняли двояко. Саме тоді у навчальному закладі просікли, що я чимось не тим займаюся, роблю якісь провокативні виставки…  

Odoo CMS - велика картинка

Про що цей проект "DIARIES"?

Це переживання підліткового та дитячого періоду. Найстаріша робота намальована у 15 років. Мені подобаються ці пташки, оця кішечка намальована, я з поганим настроєм, я за роботою. Це моя хороша сторона. Друга стінка, де поцілунки, моя пристрасна сторона. Є тут жіноча серія, мої робочі будні, така буденність, яку я споглядала. Це реальні історії, які я чула від дівчат у гуртожитку. Як хлопець повернувся з Польщі, приніс гроші, і то ж треба піти в King Cross, купити шмоток в Zara, Bershka, а потім приходить вона з тими кульками і так сильно любить свого коханого. Це така показуха. Ці малюнки – це мій дитячий, незіпсутий погляд на те, що обурює.  

Я підросла, і мені вже не страшно про це малювати. Бо раніше боялась  осудження. Я намагалась трохи протестувати, а мене назвали аморальною. Тому я і провела ту виставку у феміністичній майстерні, бо подумала що от, якщо відрахували, то все, роблю. 

Яка була реакція на цю виставку у чернівчан під час відкриття? Та яка була реакція у відвідувачів в інших містах?

Позитивна. Більшість сказали, що їм подобається. Тільки одна пані сказала: «А таке вже було. А що тут нового?». Я ж і не претендую на щось нове. В інших містах я ще не показувала свої малюнки. Та й взагалі, якби я виставила у Львові Бандеру в страусиному пір’ї, то жити у Львові вже би не змогла. 

Odoo CMS - велика картинка

Розкажи про себе: де ти навчалася, де живеш і працюєш зараз, що тебе пов'язало з мистецтвом?

Навчалась у художньому коледжі ім. Івана Труша. Завершила навчання в художній школі в Хмельницькому і поїхала туди поступати. А як я поступала, то мені казали: «Та заберіть той диплом з художньої школи. Ви на репетиторство підготовчі ходили до викладача в якого будете здавати?».  Я кажу, що ні, я закінчила художню школу. «А її тут ніхто не закінчив. Заберіть ту свою бумажку!». І то всіх так обурювало, що всі ходили за 300 гривень на репетиторство, а я не ходила. І мої батьки не возили мене на то репетиторство за 200 кілометрів. 

Малювати –  це єдине, що я роблю з дитинства. Батьки водили мене у музей, дарували літературу, я постійно дивилась художні фільми. Батьки були проти, щоб я рано їхала з дому. А я так хотіла вирватися, бо  надивилась тих фільмів про Модильяні і Пікассо. Я думала, що у мене буде богемне життя, а потім мені показали цю ржаву ванну з глиною і сказали: «Набирай і йди ліпи глек». Все нудно і тоскно, але повертатись до дому вже соромно, бо гордо заявила, що стану художником і мене ніхто не зупинить.  

Я не розумію, як люди живуть в одному місті, районі, говорять з тими ж людьми, і всіх це влаштовує. Звичайно, це зручно, адже не треба нічого думати, лише жити за течією. І це є той «правильний» вибір. А коли ти вже відходиш і стібаєшся, то одразу викликає у всіх якась підозра до тебе.  

Odoo CMS - велика картинка

Чи потрібно, на твою думку, піднімати гострі проблеми суспільства через мову мистецтва?

Звісно! В естетиці мало сенсу. Але на такі виставки не ходять люди, яких я малюю. Вони тільки каменем у мене кинути захочуть, якщо прочитають якусь статтю. На виставки приходять обізнані люди, які розуміють, що це все стьоб. 

Що скажеш про сучасне мистецтво у Чернівцях? Яке воно?

Я не дуже ознайомлена з сучасним мистецтвом у Чернівцях. Але у Львові майже всі толкові художники виїхали з міста.

Чим відрізняється мистецька "тусовка" у Чернівцях та Львові?

В мене тут тусовка тільки з паном Полатайко і Сушинським. Саша говорив, що він переїхав зі Львову до Чернівців через туризм. Коли ти там робиш якесь мистецтво, то ніхто цього не помічає, бо Львів себе позиціонує як культурна столиця. Хоча я не розумію, чому. Там не багато галерей, але ми все одно культурна столиця під шалю туризму…  Сушинський почав щось робити в галереї на Штейнбарга, і через нього пішов тут рух. У Львові є багато подій, більшість – не цікаві, і всі виставки губляться в цьому безкінечному потоці івентів, а в Чернівцях все інакше. 

Odoo CMS - велика картинка

Що не вистачає Україні для повноцінного розвитку сучасного мистецтва? Чи же всього достатньо? 

Меценатів. У мене мама вчителька англійської мови, тато професор. Тому у мене дуже чесна, порядна, інтелігентна сім’я, але як то кажуть: «В семье не без урода». Вони кажуть, усе, що я роблю, псує мою репутацію для нормального життя в цьому суспільстві. Тому я тільки можу бути таким андеґраундним художником. Але не впевнена, що це принесе мені дохід у майбутньому. 

Чи вплинула революція гідності або війна, на новий розвиток сучасного мистецтва, на розвиток молодих митців?

Не можу з цього приводу нічого сказати. Моя творчість не змінилася, а цей період для мене залишився як фактор мого дорослішання. 

Спілкувалась Галина Волощук

Фото Василя Салиги

Схожі публікації