Зміни сьогодення на краще. Визнання та популярність. Допомога слабким. Викриття злочину та покарання безсовісних. Нові знайомства. Саморозвиток. Відкриття творчого потенціалу. Заробіток. Зрештою, покриття брудом інакомислячих. Створення позитивного іміджу негативному персонажу. Інструмент пропаганди. Використання у корисливих цілях. Дводумство. Двозначність. Замовчування правди. Перекручування правди. Втрата совісті. Знищення особистості. Унеможливлення індульгенції.
Це – журналістика. Шляхетна справа життя, здавалося б. Нічого не може бути злим із самого початку. Нічого не з’являється з нічого. Ти повинен обрати свою роль. Помисли a priori лише можуть бути добрими. Відносно чого добрими?
Медіа – це, по-перше, про свободу. Свобода, у свою чергу, – це вибір. Вибір – це гетто. Ілюзорність. Галюцинація. Вигадка. По-друге, – це інструмент. Інструмент насильства та знищення. Інструмент чесності та великодушності. Інструмент створення кар’єри та соціального становища. Інструмент заробітку та завоювання. По-третє, – це завжди міністерство правди.
Пропаганда. Чому це слово має негативний відтінок? Це лише поширення певної правди. Правда у кожного своя. Правда Орвелла – пропаганда проти тоталітарного режиму, правда Льйоса – пропаганда соціального протесту, правда Геббельса – пропаганда нацизму, диктатури та тоталітаризму. Кожен з них, звісно, впевнений, що його правда – це добре. Людина, що має певні погляди, не може вважати, ці погляди, чимось іншим, крім істини. Чи бачиш ти червоний таким, яким бачу його я?
Шукав статистику, скільки у рік з’являється по Україні суто журналістів після університетів – на жаль, не знайшов. Лише у нашому чернівецькому університеті щороку, приблизно, у середньому та грубо кажучи – 35 випускників. Таким емпіричним шляхом я можу зробити висновок (ergo: нікого не змушую вірити), що медійників стає все більше – роботи, відповідно, менше. 35 людей – це велика, потужна повноформатна редакція з різними векторами роботи. Не слід забувати, що журналістами також можуть бути філологи, історики, рекламники, культурологи, кінокритики та інші представники гуманітарію. По всій Україні, звісно. І це проблема, насправді. Людина, яка, правдою та честю, кров’ю та потом, алкоголем та стимуляторами відучилася, отримала той пластиковий диплом, можливо, навіть захистила магістерську, чи, не дай Боже, кандидатську, не може знайти собі роботу, яку вона вміє та, що важливо, хоче робити й емігрує за кордон або йде проти себе, ламає себе та займається тим, що приносить хліб і воду. Цебто втрачає мрію та знищує свої бажання, відповідно – майбутнє. Адже сродна праця – це тотожність до щастя за Сковородою. Про це слід задуматися, тому що скоро всі будуть інфлюенсерами, сммщиками та блогерами, що, в принципі непогано, але дефіцит технарів у подальшому буде відчуватися. «У Чернівцях кожен другий – це журналіст, кожен третій – поет і кожен четвертий – фотограф». Тенденція про Україну загалом, але про це, можливо, пізніше.
Окей, ми заходимо у царину ринкових стосунків. Умовний директор медіа чи головний редактор хоче бачити на роботі, відповідно до кількості можливих кандидатів чи кандидаток на посаду, людину з професійними навичками та вмінням бездоганно працювати, що зрозуміло, адже за твої здібності платять гроші. Паралельно з ринковими стосунками, не забуваємо: медіа – це бізнес, в якому існує політичний курс ЗМІ, а особиста (колективна) кінцева ціль – це складова. Кожне ЗМІ, інакше ніяк, заявляє, що воно незалежне у своїй роботі. Відповідно до Словника української мови в 11 томах, прикметник «незалежний – який не залежить від кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь». Як мені видається, нічого незалежного немає не лише у медіапросторі, а й взагалі в житті. Нічого не з’являється з нічого, цебто щось від чогось залежить завжди, а значить – незалежного не існує. І я розумію, що це скоріше про філософію, аніж про реальну справу, але.
Аби запустити медіа потрібна команда, гроші та бачення. Константа. Бачення з’являється від команди, а команда – від грошей. Звідки гроші? Жах, який жах, знову гроші все вирішують. Але питання залишається: звідки гроші? І ось тут, з’являються ці складові: курс ЗМІ та кінцева ціль.
Засновник медіа хоче, наприклад, розповідати суто про спорт у країні чи місті, аби довести, що у нас із цим спортом все нормально і що він, цей спорт, живе, процвітає та надихає. І ось він, власник, знаходить спонсорів, які йому допомагають, а він за це рекламує їхні спортивні секції, протеїнові батончики та гандбольні команди. Це нормальний алгоритм ринкових стосунків у системі інформації. А потім там власник цієї гандбольної команди каже, мовляв, брате, чоловіче добрий, тут у нашому місті з’явилася інша ганбольна команда. Потрібно, аби вони, ці ворожі до наших традицій та культури гандболісти, зникли з радарів. І засновник, в принципі, досі ж про спорт пише, як він і хотів, але вже не зовсім чисто. І така варіативність змодельованих ситуацій у нашій матриці уяви залежить лише від нашої здатності промальовувати.
Ні для кого не секрет, що медіа стали інструментом «мочилова». Хтось, наприклад Медведчук, мочить Україну та хоче аби така країна зникла. А поганий президент Зеленський чомусь закрив ці канали. І що дивно, лише 49 відсотків (із 78% тих, що знає про це) підтримують таке рішення. Половина вважає позитивним, що проросійські терористи не будуть мовити, а інша половина – негативно ставиться до того, що кум Путіна не зможе тепер змішувати Україну з непотрібом. Хтось, наприклад пан Порошенко, використовує ЗМІ як рупор опозиції та нагадування про себе як перспективного політика. Мова. Армія. Віра. Хтось, наприклад містер Коломойський, використовує медіа для поширення свого впливу та знищення авторитету його ворогів, які забрали ПриватБанк. Загалом, у кожного власника своя політична та особиста складові.
Коли медіа почали представляти будь-чиї інтереси, я не можу сказати, але це закономірно та логічно. Людина завжди хоче влади та багатства. Владу можна отримати різними шляхами, але завжди потрібна підтримка. Люди. А медіа – це пропаганда та вплив. Від влади з’являються гроші. Жируєш при владі. Виживаєш без влади. Феодалізм точно зник?
Ми всі рівні, проте завжди хтось є більш рівний. Кругом одні вар’яти і важко не стати трохи в’яртом. Людям необхідно забезпечувати себе та свою родину. Вони розуміють, що політика їхнього ЗМІ не відповідає стандартам, здоровому глузду та моралі, але продовжують виконувати свою роботу. Стають в опозицію до нової влади, що намагається боротися з попередньою та дійсно трішки змінити стан міста на краще. Піарять очевидного та чергового друга, який лише вміє тарабанити гроші та ділиться із попередньою владою, до якої нова влада стала в опозицію та хоче врятувати містян від тарабану. Одним словом, що сказали – те і роблять. І я не засуджую, навпаки, співчуваю, адже піти з роботи, яка не відповідає твоїй кармі, важко, тому що дітям потрібно на бомбони, батьками допомогти та раз в три роки поїхати на відпочинок. З іншого боку, чи може продавати людина свої ідеали? Їм своє робити.
Населення Чернівців, приблизно, – 250 тисяч. На таку кількість людей у нас: чотири телеканали, три радіомовника, п’ять газет та вісім суто онлайн-ЗМІ. А ще у кожної газети та телеканалу є свої сайти, а ще блогери, а ще телеграм-канали, а ще СтопХам Буковина і так далі, і так далі, й отримаємо безмежну кількість комунікаторів. Навіщо стільки? Аудиторія. Вплив. Влада. Гроші. Влада. Вплив. Наше місто – це край де варто жити, бо тут є війна Червоної та Білої роз, Калинівський ринок, відсутність перспектив та доріг, а ще універ під охороною ЮНЕСКО. Не знаю, чи ви помічали, але у нас – війна каналів, розмежування на своїх та чужих і розподіл впливу. Думаю, помічали. Два телеканали тому класний приклад. І не тільки. Проте, нагадую, – всі (не)залежні. Їм своє робити. Між собою сваритися та поливати брудом, самостверджуватися на помилках та неточностях інших, здобувати славу та вплив на чернівчан. Користуватися magic wand у силу своїх здібностей. Хто вправніше обере тонкий, майже непомітний епітет до ворога – отримує бонус. Хто хитромудріше вигадає заголовок для свого друга – отримує бонус. Як і бонуси, так і цілі – не закінчуються. Уже начхати на карму, адже флет-вайт на мигдалевому молоці. Не стати вар'ятом у цій системі координат – піти проти системи, але залишатися людиною, але втратити роботу. Кожному робити своє, але. Шановне панство, тримайте удар та тримайте своє світло всередині світлим, спілкуйтеся із собою та пам’ятайте, навіщо ви стали журналістом. Звісно, аби врятувати світ. Чийсь матеріальний та впливовий світ. Відкрито заявити про війну із чесністю – це і є чесність. Відкрито признати на собі вплив – це і є чесність. Ваше колесо Сансари буде крутитися, але ви маєте менше шансів на немилість від буття. Просто будьте чесними та шануйтеся. А всім (не)залежним ЗМІ – привіт! Ви – виняток, а це підтверджує правило.
Залежний журналіст Вадим Герман
Ілюстрації Іванки Шевчук
