Цинічний погляд неспішно сковзне виснаженою, випаленою та спотвореною пустелею, яка колись була гарним, свіжим і квітучим раєм. Притулок природної гармонії було знищено на благо монументові розкоші, чий власник дуже поспішав залишити після себе грандіозно вдавлений слід.
Десятки років тому найродючіша і найбагатша у світі земля приносила неоціненні плоди. Однак зараз вона більше нагадує пронизаний глибокими тріщинами скам’янілий пісок, що застиг навіки, не піддаючись плину часу.
Неймовірно сумне видовище, оскільки тепер необхідно шукати альтернативні шляхи тіньового заробітку. Без сумніву, це єдина альтернатива, яку на вищих рівнях у спромозі шукати наполегливо й, зрештою, успішно.
Така світлина життя може спіткати нас у майбутньому, якщо ми, українці, нарешті не оговтаємось від викликаного фантастичними обіцянками і байдужістю до долі країни сну.
Екологічні катастрофи руйнують «Дім людства». Вражаючим є те, що у більшостівипадків вони спричинені саме людиною, а не природними процесами.
25 березня о 20.30 відбулась Година Землі – найбільш масова світова екологічна акція, метою якої є привернення уваги до небайдужості і турботи кожного мешканця планети про наш Дім. Згідно з даними ЗМІ, у 2017 році близько 50 українських міст взяли участь в акції.
Це вагомий вклад у підтримку світового руху. Однак, переглянувши останні новини, можна впевнено зробити висновок, що мета цієї акції не була досягнута, а її суть не усвідомило людство, незважаючи ні на який масштаб і пафос лозунгів.
Організатори Години Землі не закладали негативних чи популістських ідей у свій проект. Це тривожний заклик від небайдужих членів суспільства аби нарешті звернути увагу мільйонів на жахливі наслідки діяльності людини.
Зазвичай, цей рух тлумачать як панацею від усіх хвороб планети: якщо ми виключимо усі електроприлади у домі аж на одну годину, то це якимось чином миттєво вплине на тривожну ситуацію. Проте природи меншає не через те, як часто ми вимикаємо світло.
Хоч би скільки годин ми бездіяльно не сиділи у темряві без лептопа чи мобільного телефону зміни не відбудуться.
Прес-служби комунальних підприємств Києва повідомляють, що з початку березня у місті було ліквідовано 93 стихійних звалища! Але ця цифра не є досягненням, а лише показником недбалості з боку суспільства, саме того об’єднання однодумців, яке відповідально вимикає світло на цілу годину заради порятунку Землі!
Нещодавно велику кількість сміття та відходів навколо станції метро «Славутич» було ліквідовано. Проте помийне свавілля все ж безпосередньо вплинуло на озерний оазис столиці.
Крім того, користувачі соціальних мереж уже давно пропонують видати візу за кордон тоннам львівського сміття, яке за даними Національної поліції вже 21 раз намагалися залишити в інших областях.
Уявіть собі подібну ситуацію у будь-якій європейській країні. Вантажівки з відходами та помиями мандрують усією Україною, намагаючись непомітно викинути сміття та повернутись додому.
І справді, головне, що у себе чисто, а сусід і сам впорається. Тим паче, якщо на гарячому не спіймали – тоді не винен. А у ЗМІ повідомляють, що львівське сміття скинули невідомі. І справді, хто б це міг бути?
Ситуація стала більш критичною тоді, коли міський голова Львова отримав листа з рекомендаціями закрити школи через надмірну кількість сміття від Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів.
Що ж робити у такому випадку? Є хороший вихід – можна по всьому Львову вимкнути світло на годину, і тоді сміття непомітно зникне з місць свого затишного перебування.
Діяти слід негайно, а то ще надзвичайний стан хтось запропонує оголосити у зв’язку з екологічною катастрофою світового масштабу. І обов’язково виділить чималі кошти на вирішення проблеми.
Якщо ж об’єктивно поглянути на дану ситуацію, то висновок можна зробити один: скільки б тонн сміття не поглинуло Львів чи всю Україну – причиною цього було і залишається суспільство. Неважливо, хто відповідає за це офіційно, кожен із нас має стежити за усіма подіями, які відбуваються на нашій землі, у наших містах, селах чи районах. І доки ми цього не усвідомимо, доти ми сидітимемо по вуха чи то у смітті, чи то у соковитій локшині.
«Звичайні люди нічого не зможуть зробити»
Напівпуста, вкрита тирсою та поламаним гіллям територія, ледь помітними деревцями нагадує про минулу велич та красу українських Карпат. Наше рідне надбання поступово зникає з карти України. У недалекому майбутньому нащадки сучасного покоління матимуть можливість дізнатись про миловидну красу українських гір хіба що з розповідей батьків.
На відміну від львівського сміття, рідкісний ліс має візу та часто подорожує за кордон до омріяних теренів Європи. Простори, де мешкає місцеве населення, нагадують одну величезну брудну пилораму, у господарствах якої порсаються маленькі чорні цяточки із дрижачими кінцівками.
Заборонена для експорту необроблена ділова деревина (кругляк) вільно перетинає кордон, оскільки офіційно довжелезна низка вагонів везе непотріб, який переробляють для незначних цілей.
Насправді ж великі об’єми дорогоцінної державної власності вивозять, скажімо, під ярликом білоруської деревини. Через таких «посередників» набагато зручніше переправляти ліс до самісінького пекла, у якому злодії знищують українську спадщину – на підприємство «Швайгофер».
Недоброї слави підприємство набуло у нас на Батьківщині. Однак річ у тім, що саме українська сторона по документах експортує дозволену деревину, серед якої є і зовсім невеликий відсоток кругляка, що можна вивозити. Тому отримувачам за кордоном абсолютно байдуже, що замість офіційного мотлоху їм привозять хорошу деревину. Їм це вигідно, а нашим корупціонерам – ще більше.
Подібні махінації проводять самі держлісгоспи, чиї очільники отримують непогану надбавку до зарплатні. Плюс хорошу «премію» за продаж лісорубних квитків та «збирання» грошей з лісничих. Активісти «Стоп корупції» на Буковині провели змістовне та об’єктивне розслідування, вказавши на прогалини у системі. Проте, крім того, що СБУ викрило 5 держлісгоспів у Чернівецькій області, які, скоріш за все, мали «ненадійний дах», кардинальних змін у даній ситуації не відбулося.
Європейським партнерам байдуже до долі нашої країни. Для них Україна, як і протягом кількох останніх століть, залишається лише сировинним придатком. У країнах європейських стандартів ще з минулого століття держава зобов’язалась охороняти ліс та ніяким чином його не вирубувати. Тому український ліс – чудова альтернатива.
Політичні маніпуляції щодо виділення чергового траншу загрожують Карпатам як ніколи. Якщо за кордоном дуже гучно тупнуть ногою, то мораторій на вивіз деревини миттєво скасують. Ще й представники політичної еліти його розкритикують.
Подібна ситуація вже трапилас із блокадою поставок вугілля на Донбасі, яка відповідно до умов виділення нового траншу миттєво змінила свій статус в очах європейських партнерів.
На даний момент відомо, що мораторій на вивіз ділової деревини заважає отримати другий і третій транші у рамках третьої програми макрофінансової допомоги ЄС сумою на 1,2 мільярди євро.
Водночас в іншій частині України поліські ліси страждають від ще однієї страшної загрози: на їхніх територіях нахабно і безкарно порушують закон сотні мисливців за скарбами. Їхньою метою є безкоштовний, проте небезпечний видобуток спокусливого каменю – бурштину.
Зрубані чи випалені рідкісні дерева, що занесені до Зеленої книги України, спотворена видобувними роботами та риттям траншей земля, порушення охоронного режиму заказника, чимала шкода екосистемі – це все наслідки всепоглинаючої бідності і безмежної жаги до збагачення.
Ще один клаптик дивовижної природи регулярно зазнає нападу з боку мафіозних угрупувань, які сміливо збагачують свої кишені, тому що за будь-яких обставин «згори» обов’язково прикриють.
Більше того, видобуток бурштину став традицією для багатьох українських сімей. Для них це ніби оздоровчий похід у ліс, однак за дарами природи, які значно цінніші за гриби чи ягоди. Похід, що позбавляє природної спадщини і навіть рідного ландшафту дітей, онуків та правнуків. Похід в один бік: заробити і виїхати з понівеченого собою ж Полісся.
У першому випадку злодії шукають черговий спосіб збагачення, ідучи на вигідний договір із представниками держави. У другому ж сотні сімей, які внаслідок «вдалих реформ» втратили шанс легально заробляти, щоб сплачувати «європейські податки», у відчаї намагаються знайти хоча б якийсь вихід. Бо треба вижити.
Екологи б’ють на сполох! Зрештою, і до їхньої сфери діяльності впливові корупціонери та бандити знайшли вдалий та прибутковий підхід. І не кожен наважиться відкрито висловити свою думку, адже бурштинова мафія нікому не пробачає.
Існує й інша проблема. До думок екологів мало хто дослухається на законодавчому рівні. Багато професіоналів, щиро відданих своїй справі, не мають жодної можливості реалізувати свої ідеї.
Проте поодиноким особам все ж вдається регулярно просувати власні законопроекти. І такі необґрунтовані ініціативи, наприклад, з депопуляції рідкісних видів у парках чи заповідниках не призводять до позитивних наслідків. Бо ж крім них є й багато ентузіастів, які справді можуть кардинально вплинути на вирішення екологічних проблем в Україні.
Задля забезпечення злагодженої співпраці усіх екологів, що і є найкращою перспективою для вирішення різного роду і масштабу проблем, слід дати кожному можливість висловити свою думку. А згодом вже колегіально дійти одного висновку, детально розглянувши усі аспекти нагального питання.
Це ефективний спосіб досягнути консенсусу у спільноті екологів, підвищити її авторитет та зменшити вірогідність появи неякісних законопроектів лише задля зведення рахунків.
Час замислитись і збагнути, що ми залишимо нашим нащадкам. Безкраї терени рідної Батьківщини, вкриті попелом і тирсою? Обсмалені пеньки на тих місцях, де колись приємними пахощами зачаровували гаї? Поглинуті смородом сміттєзвалищ степи, лани і галявини? Ріки відходів замість кришталевих струмків, які бадьорили спраглих мандрівників?
Вітер ненадовго заполонить звільнений простір, який нещодавно займали древні ліси. Невдовзі зморену землю вкриють скромні замки слуг народу. Могутніх дерев вже немає. Про них залишилась згадка лише у вигляді дбайливо вкритих сухим листям гнилих пеньків. Однак скільки ж вільної землі залишилося без нагляду. Не потрібно навіть скасовувати мораторій на продаж землі. Держава сама про себе подбає, знайшовши відмінну альтернативу.
Прокидайтесь, бо стане пізно! Одумайтесь, доки нашу природу не приватизували! І тоді не допоможуть традиційні оборонні гасла, викладені на асфальті тілами не рабів.
У тяжкі часи для України значні за своїм масштабом та екстрені за статусом проблеми залишаються непомітними або розкритими не повною мірою. Протягом кожної хвилини дрібними частинками ми втрачаємо природне надбання України.
Не слід шукати винних поряд із собою. Варто перш за все усвідомити свою вину, власну байдужість до усіх подій, що відбуваються навколо. І зрештою обрати: чи захистимо ми неймовірні краєвиди української природи, чи лишень збережемо гарні світлини та терпкий присмак ностальгії.
P.S. Іржавий Дзвін Миру не пробудить людство від споконвічного недбальства і гіперболізованих амбіцій світових лідерів. У рамках проголошеного 22 квітня 2009 резолюцією ООН Дня Матінки-Землі можна лише стати на тривалий і надважкий шлях захисту навколишнього середовища і збереження біорізноманіття.
22 квітня - це не черговий привід похизуватися власною небайдужістю і посадити одне деревце, а наступного дня завдяки цьому отримати carte blanche на свавілля, розкидавши сміття на ділянці сусіда чи вирубавши гектари Карпат.
День Матінки-Землі – це потужний сигнал до усіх сміттєвих мерів і здерев’янілих корупціонерів залишити злодіяння та замислитись над руйнівними наслідками їхньої діяльності для майбутнього змореної планети, яке вони так жваво розбудовують для своїх співвітчизників і нащадків.
Варто сприяти озеленінню навколишнього середовища, а не кишень чиновників. Необхідно розбудовувати Дім людства, а не котеджі можновладців на місці вирубаних вікових дерев у національних природних парках. Слід відновлювати екосистеми, а не фабрикувати справи проти їхніх захисників.
Досліджував Дмитро Сидоренко
