Я б хотів знати, як виглядають сто відомих українців, а не сто різних Тарасів Шевченків

Колонка Василя Вовка

Явища

«Візьміть інтерв’ю у пам’ятника. Отаке ваше перше домашнє завдання», – без жодного натяку на якийсь дотеп сказав нам викладач на першій парі. Першою вона була майже у всіх сенсах: перший курс, початок вересня, восьма ранку. Тоді ж наші максималістичні «уми» вже відчували, як стають всякими Янінами Соколовими, Андріями Цаплієнками, а може й навіть, прости Господи, Дмитрами Гордонами. Будучи напоготові розірвати весь світ медіа на шматки, нас попросили поговорити з пам’ятником.

Врешті-решт, ми зрозуміли для чого воно було. З’ясувалося, що жодне новоприбуле світило журналістики не додумалося написати людський заголовок. Кожна робота починалась зі слів «інтерв’ю з …». А ще купа закритих, пустих питань, необґрунтовано складних мовленнєвих конструкцій, інформаційних шумів і так далі. Словом, приземлили нас дуже швидко. Воно і добре.

Я не хотів розмовляти з відомими персонажами, оскільки був упевнений, що біля них уже вишикувалась черга колег по цеху. Тому шукав далі, поки не натрапив на аптекарів. Маленьких таких чоловічків, які готують ліки, мішають мікстури і при тому всьому весело розмовляють. У підвалі одного з будинків, що на вулиці Українській, місцеві жителі якось знайшли дивні пляшечки з законсервованими зміями. Виявилося, що у цьому приміщенні колись жили аптекар і провізор, а в підвалі залишилися деякі їхні речі. Містяни надихнулися цією історією і невдовзі поставили маленький пам’ятник цим персонажам у дворику, де вони жили. Така собі туристична родзинка.

Odoo CMS - велика картинка

Скульптура стала такою популярною, що нею зацікавилися навіть не дуже обізнані у матеріальній культурі люди. Інтерес їх був настільки глибокий, що вони вирвали одного аптекаря з постаменту і забрали із собою, певно, для домашньої колекції і творчого аналізу. Іншого, судячи з пошкоджень, теж намагалися забрати, однак все ж залишили на добру пам’ять містянам.

Судячи з облитого фарбою Франца-Йосипа, зігнутих кованих троянд на Центральній площі та іншим понівеченим скульптурам, у нас мешкають воістину небайдужі до монументального мистецтва люди. Бо ж мистецтво повинне в першу чергу чіпляти, а як – це вже питання другорядне.

Власне, про це я й написав тоді своє інтерв’ю. Було все: цікава передісторія, драматичний сюжет і обнадійлива розв’язка. Скульптори зробили ще одну копію аптекарів і поставили на іншому місці – у вікні аптеки-музею на вулиці Кобилянської. Така собі реінкарнація. Там їм буде безпечніше.

Тоді ж, обдумуючи і шукаючи героїв для цієї роботи, я зібрав такий цікавий список. Маємо у Чернівцях і буковинських письменників: Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську, Сидора Воробкевича, румунських – Міхая Емінеску, і єврейських – Пауля Целана, Розу Ауслендер. Крім того, буквально нещодавно біля наукової бібліотеки ЧНУ з’явився пам’ятник Грегору фон Реццорі – австрійському письменнику, який народився і певний час жив у Чернівцях, як і всі вищезгадані автори.

Також маємо Митрополита Євгена Гакмана, стараннями якого побудували Святодухівський Собор і Резиденцію митрополитів, та Йозефа Главку, що цю ж резиденцію спроектував. Костянтин Томащук став першим ректором новоствореного Чернівецького університету, його погруддя знайшло собі тихе місце у парку Шевченка. За правління цісаря Франца Йосипа, Чернівці досягли свого найбільшого розквіту, він увіковічений у сквері біля костелу Серця Ісуса. Солдат на Соборній площі уособлює собою всіх буковинців, які захищали свій край від загарбників під час другої світової війни. А ще ж не варто списувати з рахунків крихітного Ференца Ліста, який сидить собі на фортепіано і дивиться на площу Філармонії. Він, до речі, всього один раз побував у Чернівцях з концертом, а пам’ятник має.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Однак Центральну площу Чернівців тішить своєю присутністю Тарас Григорович Шевченко. Він не народився у Чернівцях, не будував тут соборів, не навчався тут і не викладав. Із короткочасними візитами й концертами також на Буковину не приїжджав. Та саме він стоїть в самому серці міста, його першого бачать туристи коли потрапляють у Чернівці (совєцький танк на вулиці Гагаріна не рахуємо). Трохи нелогічно, правда?

Звісно, я не намагаюся применшити його вклад до української історії та культури. Однак чи не забагато слави одній людині? І навіщо пхати її пам’ятники у кожен закуток країни? Через це іноді складається враження, що Шевченко – єдине надбання українського народу, а в Україні більше й нікому пам’ятники ставити. Якщо ж поцікавитись історією, то виявляється, що чи не в кожному селі народився якийсь відомий науковець, лікар, музикант, політик і так далі. Кожен регіон має своїх видатних людей, які заслуговують пам’ятника не менше ніж Кобзар. Так ми фіксуємо історію для нащадків і урізноманітнюємо свої ландшафти. Я б хотів знати, як виглядають сто відомих українців, а не сто різних Тарасів Шевченків.

Odoo CMS - велика картинка

Тому присутність Тараса Григоровича на головній площі Чернівців мені здається дещо недоречною. На його місці може стояти хтось, хто зробив куди більше для того, щоб Буковина «зазвучала». Хто ж тоді?

Ольга Кобилянська уже споглядає Театральну площу і здається мені, що їй там комфортно. Юрій Федькович також уже має свій пам’ятник на вулиці Університетській. Щоправда, здається, що там йому стало трохи тісно, відтоді як майданчик забудували і статую довелося посунути набік. Є також Пауль Целан, якого називають одним із кращих європейських авторів ХХ століття. Потроху з небуття виринає постать полковника Української народної республіки Петра Болбочана, який народився на Буковині і очолив Кримський похід проти більшовиків. А ще ціла купа бургомістрів та примарів, котрі активно доклалися до розвитку Чернівців. Зрештою, за останні 6 років виникло нове покоління героїв-буковинців, які поклали своє життя за вільну Україну. Словом, вибір є.

Однак чи потрібен взагалі пам’ятник на Центральній площі? Вільного місця на ній не так вже й багато, ратуша домінує над площею, відповідно будь який пам’ятник залишається у її «тіні». Зате є величезна стіна, на якій уже купу років висить банер, який не несе жодної культурної чи інформаційної цінності.

Odoo CMS - велика картинка

На місці незрозумілих карт та грамоти з першою згадкою можна було б створити мурал, який би репрезентував буковинську історію, культуру, видатних особистостей тощо. Зрештою, не зайвим був би такий собі великий путівник, який би пояснив туристу, в який бік піти і що там можна знайти. Тим часом майданчик перед стіною було би непогано осучаснити і зробити місце для відпочинку та публічних заходів. Потенціал є, однак потрібно напружити мізки. А це у нас, як бачите, не затребувано.

Будуючи місто чи село, ставлячи квіткову клумбу чи п’ятиметровий пам’ятник, нам варто задумуватись про контекст. Чи є в тому сенс, логіка, що воно значить тепер і що означатиме для наступних поколінь. Варто залишати пам’ятники на «своїх» місцях і говорити про них більше, ніж шкільні підручники з історії.

Фото Єгора Дьоміна

Схожі публікації