Почну з історії, що здається мені дуже знаковою і свого часу відповіла на величезну кількість запитань, що роїлися в моїй голові після двох турів Швейцарією. Одного разу я гостював у товариша-швейцарця, який живе у, без перебільшення, невеличкому замку в місті Берн. В нього навіть є своя башта, подібна до тієї в якій просиджувала свої дні ув’язнена красуня Рапунцель. Тільки він, на відміну від казкової героїні, дудлить там пиво. У той вечір ми саме цим і займалися, розмовляли про те й інше, і настав момент, коли я відчув, що можу собі дозволити запитати, а якого біса мій ровесник, «вільний митець» та алкоголік-естет може дозволити собі жити у власному замку? На що отримав дуже лаконічну і просту відповідь – «У нас 200 років не було війни».
Не враховуючи громадянської війни, що розгорілася у 1847 році та тривала 3 тижні, останній військовий конфлікт у якому країна брала участь – війна шостої коаліції, також відома як війна проти Наполеона коаліції європейських держав. А тепер відірвіться від монітора, подзвоніть мамі-татові, а ще краще бабусі чи дідусю і запитайте, як виглядало життя вашої родини до приходу більшовиків, початку Першої чи Другої світових воїн, операції «Вісла» чи «Захід». І це лише події, що сталися протягом 20 століття. Впевнений, що деякі з вас дізнаються багато цікавого про своє коріння і з гіркотою усвідомлять, що історія їхніх родів могла би скластися куди більш благополучно.
Як вона, наприклад, склалася у мого швейцарського товариша, що отримав замок та інші мирські приємності в результаті цілком логічного переходу статків та родинного майна із покоління в покоління. Погодьтеся, куди легше бути щасливим та успішним, коли держава та геополітика не втручається у твоє життя.
Так, Швейцарія – це свого роду інша планета по відношенню до України. Хто хоч раз був на моїх концертах, знає, що левова частки їх складається зі «сторітеллінгу» та комунікації з публікою. І ніде більше у світі я не отримував після концерту таку кількість на перший погляд безглуздих запитань, як у країні банків і сиру. А все тому, що деякі історії переказані з української та, навіть, східноєвропейської реальності, подеколи здаються швейцарцям якоюсь абсурдною вигадкою чи уривком із фантастичного фільму про апокаліпсис.
Згадуючи про німців, прийнято говорити «ordnung muss sein» - порядок мусить бути. Так от, у порівнянні зі Швейцарією їхній «орднунг» - це такий собі легенький бардак.
Чистота, охайність та організованість всього довкола, після тижневого перебування там, починає викликати у зіпсованого мешканця пострадянської держави бажання навернути щось із ноги. Міський ландшафт подеколи здається ненатуральним. Своєрідне відчуття, ніби перебуваєш у шоу Трумена.
Пригадую, як я запаркував авто на спеціально зазначеному паркомісці (боронь боже, залишити його деінде) і все одно отримав штраф. Тому що моє ліве колесо було делікатно повернуте в ліво і дещо виступало за межі білої маркувальної лінії. Із яким подивом відреагували на моє обурення місцеві, додавши, що чому ж я дивуюся, якщо я став, як рагуль. Пощастило їм не знати в житті лиха і не бачити, як паркуються наші справжні рагулі.
Або інша ситуація – ми прийшли у кафе в Цюриху із наміром з’їсти обід, та обслуговувати нас відмовились. Бо на годиннику була 15:03, а в цьому закладі обіди подають з 14 до 15. Офіціантка запропонувала нам прийти до них на вечерю. З 18 до 19-ї. В інший час можна було замовити лише снеки та напої. На мій подив, таких закладів у Цюриху було безліч. Сніданок, обід і вечеря – за розкладом.
Інший випадок – суто побутовий. Гостюючи у приятеля, я запитав його про можливість випрати забруднені в турі речі, втім той відмовив. Пояснивши це тим, що сьогодні не його день для прання. І справді, велика кількість багатоквартирних будинків в країні обладнані пральнями у підвалі, та користуватися ними можна лише дотримуючись суворого розпорядку, у спеціальний відведений для тебе день тижня.
Розповсюджується всеохоплюючий порядок і на дороги. Водити авто у Швейцарії – суцільне задоволення. Не знаючи маршрутів, вулиць та значення деяких дорожніх знаків, я не почувався так безпечно навіть на дорогах рідного міста. Ніхто нікуди не поспішає, розмітка та вказівники безліч разів нагадають тобі, що і як потрібно зробити, а виховані водії поступаються тобі у 9 з 10 ситуацій.
Одного разу ми невчасно зорієнтувалися на складній розв’язці в годину пік і встряли в центрі переповненого перехрестя. Я вже почав інстинктивно прикривати вуха очікуючи шквалу автомобільних сигналів та триповерхового мату. Але довкола була тиша. Декілька водіїв, із посмішкою на обличчі, покинули власні авто та взявши на себе ролі регулювальників, допомогли швидко розв’язати ситуацію, що склалася. За якісь пів хвилини порядок на дорозі було відновлено і всі спокійно поїхали у своїх справах.
Певне, саме тому і смертність на дорогах в Швейцарії втричі менша, ніж в Україні, в котрій за останніми даними, щодня гине 11 людей.
В Швейцарії навіть трішки випити дозволено перед тим, як сідати за кермо. Щоправда, у випадку спричинення ДТП, покарання буде суворим. Достатньо на 20 кілометрів перевищити швидкісний ліміт, рухаючись в межах населеного пункту, і ситуація може закінчитися не просто штрафом, а судовим процесом. Та й самі суми штрафів тут теж достатньо переконливі.
Не дивно, що в країні банків багато речей можна вирішити за допомогою грошей на абсолютно офіційному рівні. Все має свою ціну. Так, наприклад, за будь-яку довідку необхідно заплатити чиновнику певну суму. І все цілком легально. «Відкосити» від армії також можна за офіційну кругленьку суму.
Щодо військової служби, то вона обов’язкова для всіх придатних швейцарців чоловічої статі. Жінки можуть служити в армії на добровільних засадах. Щоправда, сама служба теж виглядає дещо інакше, ніж у нас. Вас періодично викликатимуть на спеціальні підготовчі збори, по проходженні яких ви зможете залишити табельну зброю у власному домі. «Озброєний нейтралітет», як люблять говорити про позицію своєї держави швейцарці. Та, не варто забувати, що безпека держави тримається не лише на плечах самих громадян-призовників. В країні теж присутня висококваліфікована професійна армія. Мені доводилось кілька разів минати їхні військові бази, та обганяти на автобанах колони бронетехніки і мушу додати, що вона ще й володіє прекрасним технічним оснащенням.
Попри тривалий нейтралітет країни, Швейцарія є власницею однієї із найстаріших традицій солдат-найманців. До ХV століття траплялися військові конфлікти, в яких швейцарські вояки були і по одну і по іншу сторону, оскільки війна була для них прибутковим ділом.
Щодо бізнесу, то на чолі всіх досить великих компаній стоять лише швейцарці. Свого часу місцеві праві намагалися пропхати закон, що обмежив би в’їзд іноземців у країну та зробив вимоги для працевлаштування мігрантів суворішими. Проте, коли дійшло до діла, то довелося від затії відмовитися, оскільки без мігрантів із бідніших країн більшість роботи не буде кому виконувати. Так, ви не зустрінете швейцарця за кермом міського автобуса, касою в McDonald’s чи прибиранням сміття у парку.
Швейцарія вважається однією із найскладніших для асиміляції країн. Мої знайомі поляки, які живуть там уже понад п’ять років, спілкуються здебільшого із такими ж іммігрантами, як вони. Ні, звісно, ніхто не кидатиме в тебе камінням на вулиці і не тикатиме пальцем з криками «чужий!». Зазвичай всі вкрай ґречні та милі, але у своє середовище впускати тебе не поспішають.
Мені доводилось бувати в кантоні Аппенцеллер, що розташований в горах на Північному-Сході країни. Ця територія має славу вкрай мальовничої та надзвичайно консервативної. Навіть у наш час місцеві жителі голосують за прийняття тих чи інших рішень, збираючись на головній площі і рахуючи підняті руки. Тут надзвичайно мало іммігрантів. На зелених схилах гір пасуться чистенькі корівки, а будинки нагадують хатинки із дитячих казок. Саме цей регіон є батьківщиною однойменних порід курей та собак. Саме тут виробляють славнозвісний однойменний сир і божественно смачний та маловідомий однойменний лікер. Маловідомий, тому що Швейцарія не експортує свій алкоголь. Все що збродило в країні – випивається в країні. Тож, наполегливо рекомендую при нагоді прихопити із собою кілька пляшечок цього альпійського нектару.
Утім повернемося до історії. Ми приїхали у затишне гірське містечко, щоб зіграти концерт. Серед групи поляків, я був єдиним українцем. Стояла прекрасна погода і ми, очікуючи початку концерту, зібралися на перекур перед входом у клуб. Почувши незнайому мову, до нас наблизився зрілих років швейцарець. Із тих їхніх гуцулів, що населяють Аппенцеллер. У нього навіть якісь елементи народного строю в одязі були. Він запитав нас звідки ми і, почувши відповідь, що з Польщі, показово занишпорив руками по кишенях і промовив: «Ой, перевіряю, чи в мене ще гаманець не вкрали». Після чого дідок голосно засміявся. А я подумав, добре що я не встиг додати, що я з України. Він би тоді взагалі поліцію викликав, напевно.
І хоча, наша реакція всіляко виказувала, що жарт нам не дуже сподобався, співрозмовник вирішив провести контрольний постріл. Він дістав із кишені розпочату пачку цигарок, передав її нам зі словами «Щоб вам хоч на цигарки красти не довелося» і пішов геть. Але сир у них там у горах дійсно смачний.
Також не можу не згадати про найдивніший вид міського транспорту, що мені доводилось коли-небудь бачити. Через весь Берн, звиваючись мов змія, протікає ріка Ааре. Кришталево чиста вода біжить нею із надзвичайно великою швидкістю. Наші знайомі-швейцарці одразу попередили нас, що без відповідної підготовки і знання берегів, краще до води не входити. Щороку там топиться кілька туристів.
Та ми все ж вирішили спробувати. Тим паче, що зайвих грошей на таксі у нас не було. А ріка може доставити тебе у різні райони міста не повільніше за авто, без заторів і з прохолодою. Особливо цікаво спостерігати за річковим трафіком зранку, коли офісні працівники, пакують строгий одяг у водопроникні мішки на березі і вскакують із ними у воду, щоб за 10 хвилин, вже за кілька кілометрів від дому, одягнутися і, як ні в чому не бувало піти на роботу.
Взагалі у Швейцарії дуже дбають про чистоту річок і люблять в них купатися. Протягом останнього туру країною червоного хреста, і дня не проходило, щоби я не купався в якомусь водоймищі.
Вирушаючи у Швейцарію, готуйтеся розкрити гаманець по-ширше. Хоча ціни тут дещо поступаються Ісландії, та вони усе ж великі навіть для жителя східної Європи. Також слід пам’ятати, що Швейцарія, хоча й у Шенгенській зоні, втім не являється членом Євросоюзу і, на відміну від решти європейських країн, здійснює прикордонний контроль. Виглядає це, звісно, куди цивілізованіше, ніж на пункту пропуску Краківець – Корчова. Нудьгуючий швейцарський офіцер сидить в охайному КПП і затримує підозрілі авто для додаткового контролю. Можете не сумніватися, що машина на українській реєстрації чи навіть польській та чеській викличе у нього підозри і вас зупинять.
Мені жодного разу не вдалося пересікти швейцарський кордон без додаткових запитань. І алгоритм завжди однаковий: «Звідки ви? – З України», «Горілку чи цигарки везете? – Ні», «Яка ціль поїздки? - …». Одного разу навіть вирішили обшукати наше авто та перевірити персональний багаж. Щоправда все відбувалося вкрай культурно і після проходження перевірки перед нами вибачилися за доставлені незручності.
Я люблю екзотичні країни. І якщо Азія вабить своєю тропічною екзотикою, та подеколи навіть дикістю, то Швейцарію я би назвав полярно-екзотичною. Це абсолютно інший світ, в якому ми ніколи не будемо своїми. Проте це прекрасна країна з усміхненими і ввічливими людьми (не враховуючи того гуцула), які люблять свою землю, порядок та послідовність, і буквально створили свій маленький рай.
Фото: Sasha Boole
