Чи думали ви колись про відчуття комахи, що застигає в бурштині? Це історія сутички скороминучої істоти з вічністю. Ось вона доторкнулася до смоли, ось усе нові й нові шари смоли знерухомлюють її, аж доки повністю не полонять нового в’язня часу у міцні обійми нескінченності. Але не всі шматки бурштину будуть знайдені палеонтологами та нелегалами-копачами, і усі ці комахи, жаби, скорпіони та ящірки, що мали необережність загрузнути в смолі, стануть заручниками миті, розтягнутої по часовій осі аж до кінця існування Всесвіту.

Я й гадки не маю, що може відчувати та бідолашна істота, і чи тішилася вона, що сам Час виділив їй особливе місце у своїй крипті, але щоб доторкнутися до вічності, не обов’язково застигати в бурштині.

Подейкують, є місця, які притягують сильніше за електромагніт, і щойно ви потрапите туди, скоріше за все втратите пильність, і не помітите, як опинитеся всередині бульбашки зі смоли. Час поза нею йтиме як завше, але всередині ви второпаєте, що він  не має жодного значення.

Одне таке місце точно є неподалік вірменської церкви. Тьмяне жовте світло довкола, пляшки та напої різних часів та народів співіснують там в єдиному континуумі. Деякі з них потрапили сюди з крамниць, деякі були завезені контрабандистами, а деякі вже були створені там і не покидали стін бару. Сьогодні мені випало теж застрягти у цій бурштиновій пастці. Спершу я зайшов просто привітатися з друзями (перший шар смоли), потім випив трохи кальвадосу (другий шар смоли) і вже відчув, як загрузаю.

Час довкола мене і всередині мене сповільнюється, смакові рецептори зосередились на агресивних тонах, які потім перетворились у тепло, ваніль та корицю. Після наступних ковтків видається, що цей кальвадос приготували спеціально для тебе. Немов десь там, на кухні, вікінги готують брагу з яблук, а потім переганяють її у яблучне бренді. І було це не у шостому столітті, коли на півночі Франції хазяйнували вікінги, а кілька хвилин до того, як я гукнув бармену налити кальвадосу.

У нашій бульбашці час не має значення, тому одночасно з вікінгами, які лише збирають та рубають яблука, вже перегнаний з апарату бренді набуває бурштинового смаку та кольору у дубових бочках. Там він втрачає міцність (ви ж чули про долю ангелів, так?), і, зрештою, перетворюється у благородний напій, який так оспівували Ремарк та Гемінґвей. Якби вони зараз сіли за барну стійку неподалік від мене та почали сперечатися про те чим є кальвадос: філософією чи коханням – я б анітрохи не здивувався їх візиту. Доки вони сперечаються, цитуючи один одному уривки своїх текстів, я би порадив їм спитатися вікінгів, що вони думають про напій, що винайшли. Ті швидко б їм пояснили, що не мають часу на кохання та філософію, це трапиться століттями пізніше, а зараз їм треба завойовувати землі та відпочивати у перервах між цим. А щоб гарно відпочити вони й вирішили перегнати сидр.

Цей ключ до завмирання часу пройшов довгий шлях – вікінги, Нормандія, щоденник Жиля де Губервіля, Тріумфальна арка й ось він у келиху перед вами. Тому моя порада – просто піднесіть його до носа, зловіть фруктові аромати та відчуйте маслянистий смак вічності.

Фото Contrabanda bar