Barfly: Хмільний нотатник

Chapter 2

Barfly

Зазвичай, коли ми п’ємо алкоголь, то майже ніколи не задумуємося про те, хто, коли, де і як його виготовив. Для нас напій "народжуєтся" лише тоді, коли він опиняється в склянці, що сумирно поклав на барну стійку бармен. Але це не так. Деякі напої народилися так давно, що пережили Великий потоп, відкриття Америки та створення атомної бомби. Цим рідинам, які ми ще звемо еліксирами, довелося стати свідками різних частин історій людства. Деякі з них вже зникли, і нам ніколи не вдасться їх посмакувати. Інші дійшли до наших часів у спотвореній рецептурі, тому нам, мов архелогам, доводиться вгадувати та відновлювати в уяві оригінальний смак. Але сьогогодні ми говоритимемо про напій, який зміг. Його рецепт мав зникнути з обличчя Землі кілька разів, і всього лише малоймовірні збіги обставин не давали цьому статися. 

Odoo CMS - велика картинка

Вперше цей напій зʼявився на світ у вигляді таємничого манускрипту, який обіцяв довголіття тому, хто приготує еліксир за нижчеописаним рецептом. Манускрипт був переданий ченцям картезіанського ордену в монастир Гранд Шартрез на південному сході Франції. У своїх келіях монахи намагалися відтворити рецепт та отримати довголіття або хоча би опʼяніння від елегантного алкоголю. Але спроби були марними, аж доки монастирський аптекар якимось чином зміксував 130 ботанік та отримав бажаний еліксир "Elixir Vegetal de la Grande Chartreuse". Еліксир мав зелений колір, адже містив багато хлорофілу. Це саме той пігмент, завдяки якому рослини перетворюють вуглекислий газ у кисень. Монахи не були геть дурні, а тому тримали рецепт у таємниці, а еліксир вирішили продавати жителям навколишніх міст. Усе йшло чудово, але Французька революція зруйнувала мирне життя монахів, які молилися, пили еліксир та продавали його іншим, хто теж хотів отримати довголіття, але не мав часу молитися. Монахів розігнали, і секрет приготування еліксиру опинився під загрозою зникнення. Здавалося, що напій чекає доля динозаврів та мамонтів, але брат Базиль Нантас, перебуваючи у в'язниці в Бордо і побоюючись розпаду ордена, довірив рецепт одному Гренобльському фармацевту. Рецепт врятували, і за кілька десятиліть монахи, повернувшись у монастир, знову почали його виробляти.

Odoo CMS - велика картинка

Попередня версія лікеру була дуже міцна, тому картезіанці вигадали ще один різновид цього напою — жовтий Шартрез, який, на відміну від зеленого, мав дещо м'якший смак. Пізніше монахів знову розігнали, і тепер вони були змушені виготовляти лікер не у Франції, а в Іспанії, і лише після Другої світової війни ченці змогли повернутися додому. За час, доки їх не було, рецепт знову мав ось-ось зникнути. Та вдача знову була на стороні ченців (хоча точніше сказати — на стороні лікеру), яким усе ж вдалося зберегти автентичну назву та технологію виробництва. 

Це унікальна історія того, як напій може бути виготовлений лише в певному місці певними людьми, і лікер Шартрез так сильно привʼязаний до картезіанців, які мають ексклюзивне право на його виготовлення, бо саме вони пронесли цей лікер через пʼять століть: крізь буремні роки революції, вигнання та еміграцію — щоби зараз, у 2019 році, ми могли прийти в бар, попросити в бармена налити Шартрезу, і пʼючи цей солодкий мікс алкоголю, мускусних зерен, цейлонської кориці, кардамону, дяглиці та багатьох інших ботанік, зібраними ченцями ордену, та відчути себе частинкою чогось більшого, посвяченими у таємні знання Всесвіту. Щоб отримати ці знання не потрібні мізки, очі та підручник. Потрібен лише язик, спраглий до нових напоїв та гарна компанія довкола, наприклад, ченці якогось ордену.

Фото Василя Салиги

Схожі публікації