Від сказу помирають лише ті, хто не наважується звернутися за допомогою

Як мене покусав собака, та що робити у такому випадку

Явища

Ігор Волощук

Дев’ята ранку. Я спізнювався на пару. На вулиці мороз, хоч і сонячно. Я вибіг із гуртожитку й, не встигнувши вдихнути на повні легені свіжого повітря, помчався тротуаром до знайомого провулку біля студмістечка. Цей провулок є частиною скороченого пішохідного маршруту до університету. Я завжди ходжу пішки, бо після подорожчання проїзду у маршрутках. пакет послуг перевізника не змінився зовсім. А це, щоби ви розуміли, ексклюзивна можливість не влізти у транспорт, але якщо пощастить – влізти у транспорт і не отримати свій квиток, зате отримати розрив внутрішніх органів та струс мозку через тисняву. Краще вже своїм ходом.

Провулок добре знайомий мені і я ніколи не помічав тут ніяких тварин, крім білок, котів та мініатюрних кудлатих песиків у курточках. Але сьогодні на районі з’явилися нові господарі (чи то просто раніше мною непомічені): кілька безпритульних собак різної масті та розмірів. Очолював цю банду найбільший пес з усіх. Вони сиділи навколо нього, ніби охороняючи його дрімоту. Тим часом я швидким кроком наближався до них.

Odoo CMS - велика картинка

Я не люблю собак. Боюся їх. А коли бачу їх скупчення, у мене виникає паніка і я намагаюся знайти інший шлях, яким можна обійти цю зграю. Цього разу такого шляху не було. Тому я зібрався з духом і спробував обійти цих небезпечних хлопців, які пильно дивилися мені в потилицю. Не дихаючи зайвий раз, я майже перетнув лінію ризику. Аж тут боковим зором я вловив загрозливий рух ватажка зграї, що супроводжувався ледве чутним ричанням. Я пришвидшився, але це мене не врятувало. Усе сталося в одну мить.

Пес ухопив мою гомілку щелепами, затиснув на мить, а потім відскочив, нахабно дивлячись на мене. Зізнаюся, в той момент я не відчув нічого, крім шоку. У мене було сильне бажання взяти палицю і розібратися з цим зухвальцем «по-чоловічому», але я вчасно згадав про пари, якщо на них не з’явлюся, у мене буде більше проблем. Тому я востаннє глянув на зубастого кривдника, загрозливо прошепотів «I’ll be back» і побіг далі.

Не встиг я подолати і десятка метрів, як відчув, що все ж таки з моєю ногою щось не так. Я гадав, собака просто пожував мої штані, бо не помітив дірок у тканині, але коли глянув на місце укусу, то побачив чіткий пунктирний овал з червонястих ранок. Я зрозумів – мене таки вкусив пес.

Odoo CMS - велика картинка

Що робити? Жодного разу у своєму житті я не мав справу з подібною проблемою. У моїй голові одразу постали спогади п’ятирічної давності, коли бабуся возила мене до ворожки. Діалог із цією «недовангою» був такий:

– Ой, бачу… Бачу, ти з мотоцикла падав…

– Та у мене прав немає.

– …а ще вищі сили мені підказують, що ти з горіха летів…

– Але ж тато останнього горіха минулого року зрубав.

– … і ще тебе пес кусав!..

– Та не пригадую…

– То значить вкусить, малий впертюх!

«Вона була права! – говорив мені шокований мозок. – Це фатум! Тепер на тебе чекає сказ, тривала і болісна смерть, а потім твоє тіло знайдуть за характерним запахом плоті, що розкладається!»

Так я роздумував із десяток хвилин, аж поки не зрозумів, що пора діяти, поки якась зараза не проникла у кров. Я прибіг на вахту в гуртожитку і одразу почав вимагати перекис водню. Я не знайшов часу пояснити ошелешеній вахтерці, що сталося і нащо це мені, а просто підкотив штанину і залив місце укусу. 

«Це тебе собака так? – запитала вона. А після мого палючого погляду швидко додала: – Якщо у неї була сережка у вусі, то можеш не переживати, бо вона вакцинована». Я повернув перекис, подякував і побіг до медпункту.

Студентський медпункт був неподалік. Я так-сяк докульгав до нього, а медсестра швидко оглянула мою ногу.

«Рана скальпована. Проникнення в м’які тканини не було. Це вже добре. Тримай господарське мило. Піди в гуртожиток і добре промий рану. На цю пару ти вже не встигнеш, я напишу тобі довідку. А на наступні можеш іти. Після навчання одразу на Фастівську!»

Я був здивований, бо вперше чув про такий чудо спосіб лікування укусів. Та все ж заперечувати не став. Схопивши брусок мила я повернувся до кімнати. Там мені довелося пояснити сусіду що сталося і вислухати його жарти на цю тему, поки я ретельно покривав рану білою піною. У мене з’явилися питання. Мило одразу змивати чи дати йому підсохнути? Цю процедуру робити один раз чи кілька разів підряд? Я зробив промивання двічі до повного висихання піни, впевнений, що так бактерії точно не проникнуть всередину. А далі, як і говорила лікарка, я почимчикував на пари.

Ходити було важко. Рана постійно нагадувала про себе неприємним тягучим болем. На щастя, рухатися всередині навчального корпусу мені було майже не потрібно, навіть пари були в одній і тій же аудиторії.

Повернувшись до гуртожитку, я викликав таксі, бо не знав, яким транспортом добиратися до лікарні. 

Odoo CMS - велика картинка

Коли ж я туди прибув разом з подругою, то відчув себе, ніби в якійсь антиутопії Орвелла. Напівтемні коридори, скрізь ходять поранені, загіпсовані та інші хворі. Стіни вкриті пліснявою, які тягнуться з величезних дірок у стіні, а посеред них знаходиться табличка-вказівник із написом «Аналізи». Я побоювався, що намагаючись позбутися однієї зарази, підхоплю іншу, чи зі стіни на мене стрибне щур.

Травмпункт знаходився у кінці коридору. Біля дверей, на диво, нікого не було, тому я постукав і зайшов всередину та ніби потрапив у інший світ – світ стерильності та порядку. Мене прийняв молодий хлопець, інтерн Микола Семенюк. Він попросив мене показати рану, а після – зателефонував своїй коліжанці по цеху. Микола сповістив її, що тут «укушений». І в моїй голові одразу постали сцени із серіалу «Ходячі мерці», де після укусу зомбі кінцівку людини ампутовували терміново і без зайвих вагань.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Поки загадкова медсестра поспішала на виклик, я вже встиг добряче злякатися і перебрав усі можливі варіанти мого заповіту.

– А часто до вас звертаються з такою проблемою? – нарешті наважився запитати я.

– Так, доволі часто. Але дуже рідко трапляється, що собака справді хворий. Та й те, після щеплення не було жодного випадку захворювання людей на сказ. Від сказу помирають лише ті, хто не наважується звернутися за допомогою.

– Але пес, який мене вкусив, мав бірку у вусі, – злякано зауважив я. Усе ж, слова інтерна мене трохи заспокоїли. – Та й вона не прокусила мені шкіру.

– Бірка – це не те. Вона говорить лише про стерилізацію тварини, а не її щеплення. Я не чув, щоби у Чернівцях займалися щепленнями безпритульних тварин, – потім Микола кивнув на мою ногу. – А для зараження достатньо заслинення ушкодженої ділянки. У вашому випадку м’які тканини пошкоджені. Це може бути ризиком. Як поводилась тварина?

Я розповів всю історію від самого початку і пан Семенюк відповів:

– Скоріше за все, ви просто не сподобалися пухнастику. Тварини, хворі на сказ, поводяться і виглядають інакше. У них тече слина, їхня шерсть може бути скуйовдженою та місцями взагалі відсутньою. Та й загалом такі тварини агресивні.

– То що ж мені робити?

– У вас є вибір: ми можемо зробити вам щеплення зараз, або ви спостерігаєте за псом (якщо маєте можливість) протягом 10 днів з моменту укусу. Якщо вона зникає, ви бачите її мертвою тощо, то одразу йдіть до нас. Обирайте самі. Якби мені довелося обирати, я би поспостерігав за твариною, бо в разі щеплення ви повинні дотримуватися строгого режиму: протягом 9 місяців після останнього щеплення не перегріватися, не переохолоджуватися, не мати важких фізичних навантажень та не вживати алкоголь, бо це чужорідний білок. Не має значення – жива собака чи ні. Переривати курс не можна.

Odoo CMS - велика картинка

Тим часом медсестра прийшла, сіла за стіл, розгорнула товстий журнал і почала реєструвати мене. Здивувало те, що крім моїх даних і моменту укусу дівчина попросила вказати якої масті собака і чи він безпритульний. Я вирішив спостерігати за песиком. Він жив неподалік від гуртожитків, тому я міг це робити дорогою до університету. Та й удома мені улітку не уникнути перегрівань і важких навантажень.

– Що ж, тоді пройдіть у маніпуляційну, – сказав хлопець і вказав на білі двері позаду нього.

Я пішов туди й сів на стілець. Після мене зайшла інша медсестра, втім моїй фотографині не дозволили зайти також. Медсестра протерла рану мильним розчином, а потім сумішшю йоду і спирту.

– Рани від укусів гояться довго. Ви обробляли рану одразу після того, що сталося? – запитала вона, а після моєї ствердної відповіді вона кивнула і продовжила обробляти рану. – Це добре, що ви одразу милом промили рану. У ньому є сильні дезінфікуючі речовини. Практикуйте це два-три рази на день до повного загоєння. І все.

Процедура зайняла дві хвилини. Після цього я повернувся до інтерна, той протягнув мені довідку.

– Якщо тварина зникне, то приходьте одразу. Вакцини безкоштовні. Усього їх 5, і вакцинують на 0-й, 3-й, 7-й, 14-й і 28-й день.

Odoo CMS - велика картинка

Я попрощався з персоналом та пішов із тривогою. Я був упевнений, що точно не помру, але такий суворий режим мене лякав. І якщо раніше я хотів розправитися з нападником, то зараз, відчувши духовну єдність із ним, мені як нікому іншому хотілося, щоби він дожив до сивочолої старості й помер в оточенні своїх друзів і родичів. Сподіваюся, що так і буде.

Матеріал Ігоря Волощука
Фото Юлії Панаетової

Схожі публікації

Кам’янець – місто мрій

Як пройшло святкування Дня міста в карантинних умовах

Читати далі

«Ми виходили на Майдан через людську гідність»

Репортаж із ходи пам’яті Героїв Небесної Сотні

Читати далі

Зігрітися не можна замерзнути

Розповідь про одну палатку, яка, можливо, врятувала чиєсь життя

Читати далі

Чернівецькі тротуари для продавців чи пішоходів?

Репортаж із патрулювання стихійної торгівлі

Читати далі

Люди: Жан Побе

Про район російських письменників та недооцінене місце молодіжних тусовок

Читати далі

Гумор – це як кубик-рубик: ти крутиш його і в один момент він складається

Інтерв’ю з коміком Михайлом Поп’юком

Читати далі

День молоді у Чернівцях: струнний концерт та незвична локація

Про дводенну програму, особливості організації та фінансування Дня молоді

Читати далі

Біжи, хлопче, біжи!

Репортаж про роботу ранера

Читати далі