«Я – людина, і гомосексуальна орієнтація – це нормально»

Про проблеми та приховане життя ЛГБТ в інтерв’ю з Іриною Рехло

Вікторія Корсун

Інтерв'ю

Уже не перший рік в Україні представники ЛГБТ-спільноти боряться за свої права. Натомість, і суспільство, і держава продовжують робити вигляд, що таких людей нібито не існує, тому не приймають жодних рішень та законів.

За дослідженнями Національного університету «Києво-Могилянська академія», проведене у 2014 році серед таких Європейських країн, як Угорщина, Німеччина, Іспанія, Швеція та Україна, у нашій державі лише 61.4% людей погоджуються із твердженням: «Геї та лесбійки мають право жити, як бажають». Угорщина – 66,8%, Німеччина, Іспанія і Швеція – країни з найбільшим відсотком людей, що погодились із твердженням: 89,7%, 91,6%, 96,8% відповідно. 

Odoo CMS - велика картинка

Україна – перша пострадянська країна, яка у 1991 році декриміналізувала гомосексуальні стосунки. Однак це не означає визнання громадянських прав гомосексуалів. Їх не визнають офiцiйно родичами або членами сiм’ї та не надають ніяких прав та переваг. Приміром, права на спадщину без заповіту, на житло, на частку в спільно нажитому майні та ін.

Odoo CMS - велика картинка

Найчастіше від дискримінації, агресії та фізичного насильства страждають представники ЛГБТ-спільнот у великих містах, де їх зосереджується найбільше: Київ, Одеса, Харків, Запоріжжя і Дніпро.

У Чернівцях ситуація та ж сама. Представники місцевої ЛГБТ-спільноти вже роками відстоюють свої права, створюють нові проекти на свій захист та навіть жертвують через це своїм здоров’ям. Так усі добре пам’ятають, як активісти організацій «Азов» та «Правий сектор» зірвали показ фільму «This is gay propaganda», в якому показана історія української ЛГБТ-спільноти в період революції та російської окупації. Детальніше про права, насильство, ставлення людей до лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів розповідає одна із активісток міста Чернівці Ірина Рехло.

Ірина Рехло – лесбійка, феміністка, ЛГБТ-активістка, авторка лесбійської поезії та прози, координаторка представництва ГО «Інсайт» у місті Чернівці, одна із реалізаторів унікального проекту «Safe Space» у Чернівцях.

Народилася 5 березня 1984 року у місті Чернівці. Закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. За освітою магістр-політолог. Працювала журналістом у газеті «Час» та журналі «Puzzle».

Ірина брала участь у мистецькому проекті «Чернівці JE T’AIME» та проекті «Рейс Самотності». Учасниця аматорського театру «Герої N» та літературних читань «Текстів на дотик» у Literatur Cafe. Дівчина є однією з авторів збірок «Помаранчеві хмари» та «Дебют року 2016». Також виступала на VIII Міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz.

Основна діяльність Ірини пов’язана з працевлаштуванням за кордоном, але у вільний час вона координує ЛГБТ-простір у місті Чернівці від ГО «Інсайт». Там організовує освітні, психологічні, культурні, феміністичні тренінги та заходи для представників ЛГБТ-спільноти міста Чернівці.

Виступає проти сексизму, трансфобії, гомофобії, расизму, мізогінії та будь-якої нетерпимості до інакшості.

Як і коли ви усвідомили, що належите до ЛГБТ?

Коли мені було 4 роки, я розуміла, що мені подобаються дівчата, це була певна «дитяча закоханість». Але я, як усі інші, народилася у патріархальній системі, де саме гетеронормативність є нормою. Тому розуміла, що кохати або подобати дівчину – це не нормально. Десь до 17-18 років жила подвійним життям: одне для суспільства, для друзів, для родини, там, де в мене обов’язково був хлопець, та інше – приховане, де в мене були дівчата, з якими я зустрічалась, які мені подобались. Після закінчення університету я збагнула, що все-таки мій вибір саме такий – бути з дівчиною.

Як його сприйняли рідні та друзі?

Звичайно, я не розказувала всім про свою орієнтацію. Спершу це була найкраща подруга, яка відразу мене зрозуміла. Потрохи я почала розказувати своїм однокурсникам, і це завжди сприймалося з насмішкою. Тобто лунали такі вислови: «Ну, то в неї просто чоловіка нормального не було». Вони сприймали це не дуже позитивно, тому для мене це був певною мірою психологічний стрес. Я вважаю, що це було певне емоційне насилля стосовно мене. Фізичного насилля я не мала, але емоційний тиск – так, дуже часто. Потім, коли я почала зустрічатися з дівчиною, з якою ми разом 11 років, я вирішила сказати батькам і рідним. Звичайно реакція була дуже негативною. З мамою ми не спілкувалися донедавна. Моя сестра сприйняла мої стосунки позитивно, брат, вітчим, родичі здебільшого чоловічої статі – ні. Тобто вони говорять: «Це ж гріх», «Це фу-фу-фу».

Odoo CMS - велика картинка

Голова правління Чернівецької громадської організації «Люди Буковини» Ніна Копельчук заявила: «Найчастіше дискримінації піддаються люди на роботі, наприклад, коли дізнаються, що гей-працівник, то бувало таке, що виживали з роботи». Чи були у вас проблеми з роботою?

З роботою проблем не було, тому що я, коли приходжу на роботу, не кажу про свою орієнтацію, і мене не питають. Важко було вже пізніше, коли працюєш певний період, починаєш дружити з людьми в колективі і тоді вони запитують: «А як твій хлопець?», «А коли ти вийдеш заміж?», «А як в тебе з дітьми?». Й інколи доводиться приховувати свою орієнтацію, знову ж таки серед колег вигадувати уявного хлопця, який ніби то в мене є, змінювати прізвище моєї дівчини на чоловіче. Це реальність і дуже важко. Сьогодні на фірмі, де я працюю близько 5 років, взагалі нема ніяких проблем, тому що директорка знає про мою орієнтацію і вона позитивно до цього ставиться. Ми навіть є партнерами нашого проекту «Safe Space». Я розмовляла з нею, пояснила їй що таке «бути людиною іншої орієнтації», спростувала всі міфи, якими наповнене наше життя стосовно лесбійок, геїв, трансгендерів і бісексуалів. Тобто дуже важливо в цьому моменті говорити про себе відкрито і спростовувати всі міфи, тому що їх дуже багато і всі вони не правдиві. Це я можу говорити з впевненістю.

Розкажіть, будь ласка, як ви розпочали захищати права ЛГБТ?

Мій найкарколомніший момент був тоді, коли в мене були дуже негативні відносини з моєю мамою, коли близькі взагалі мене не розуміли, і я вже була на такому піку, що вирішила або боротись, або кудись звідси їхати. Але я усвідомлювала, що я – людина, і гомосексуальна орієнтація – це нормально. Наприклад, Всесвітня організація охорони здоров’я ще у 1992 році зняла її з переліку психічних захворювань. Багато є досліджень, які доводять, що гомосексуальна орієнтація є нормою, просто ми живемо в гетеронормативному суспільстві та гетеросексуальних людей набагато більше. Гомосексуальних у відсотковому співвідношенні є менше, але це нормально, тому що пострадянський менталітет, в якому навіть і про секс не можна було говорити, відклав такий відбиток, що «Як, ми про секс навіть не говорили, а тут ще є гомосексуальна орієнтація? Це якось не нормально». Існує певний страх бути не таким, як всі. Навіть вираз є «Інакшість – як пекло». Тоді реально розумієш, що бути іншою – це дуже важко. Але якщо ти себе сприймаєш із самого початку, тобто в тебе немає внутрішньої гомофобії, то не боїшся сказати: «Так, я лесбійка. Я живу з жінкою». Можу сказати з власного досвіду, що тільки людина починає відкриватися, все трошки змінюється. Тоді ти починаєш дивитися у зовсім інше вікно і проблем стає набагато менше. Це боротьба, яку потрібно витримати. Все. 

Скільки приблизно у Чернівцях живе представників ЛГБТ-спільноти?

Дуже важко відповісти на це питання, тому що у Чернівцях жодна організація не проводила соціальних опитувань стосовно цієї тематики. Для них ЛГБТ-спільнота є ніби невидимою: нема проблем, і нам так добре. Але дуже хотіла б, аби такі дослідження провели. І не лише по кількості, але й дізнатися, як люди відносяться до представників ЛГБТ-спільноти. Якось ми проводили соціальне опитування і питали людей про їхнє ставлення до нас, чи, взагалі, вони знають, хто ми такі. Мене справді здивувало, що відповіді були позитивні, особливо від молоді до 35 років. 

На скільки безпечно бути ЛГБТ у Чернівцях?

Як лесбійка, можу сказати, що мені безпечніше, тому що я не відчуваю жодної фізичної агресії. Наприклад, я проживаю у будинку зі своєю дівчиною вже понад 10 років і ніколи не чула агресії від сусідів стосовно нас. Можливо, вони просто не помічають. Звичайно, їм легше зробити вигляд, що вони нічого не розуміють, хоча це не так. Навіть, коли я сказала батькам, спершу вони нібито зрозуміли, але насправді воліють цього не знати. Для них було краще не помічати. Але це проблема, тому що ми є, ми існуємо і ми хочемо бути рівними з усіма.

Хлопцям звичайно небезпечніше, адже щодо них можуть застосовувати фізичну силу. Я знаю випадки, коли били хлопців через їхню орієнтацію. Чому так? Тому що, знову ж таки, у нас патріархальне суспільство, жінку сприймають просто як якусь істоту. Навіть у радянський час жінок лікували, а чоловіків могли посадити до в’язниці. Тобто на останніх увага значно посилюється. 

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Наскільки ЛГБТ-спільнота активна в Чернівцях?

Щодо відкритості ЛГБТ, то жінки активніші та більш відкриті. Наприклад, за період існування нашого простору близько 5-6 людей готові говорити відкрито, виходити на акції, але все ж таки закритість є, тому що суспільство не сприймає, проявляє ненависть та агресію. 17 травня на Міжнародний день проти гомофобії ми готуємо публічну акцію.

Розкажіть як виникла організація «Rainbow Power»?

Близько 2 років тому ми виникли як ініціативна група «Rainbow Power». Тоді мені здавалось, що нам потрібно згуртуватися, бути разом у боротьбі за наші права. І окремим напрямком роботи ГО «Інсайт» є підтримка місцевих ініціатив на території України. Ми звернулись до неї, бо такий був запит від ЛГБТ-спільноти Чернівців. Тепер ми регіональне представництво ГО «Інсайт» з волонтерами та активістами. Вона також надає ресурсну підтримку офісів, тренінгів, заходів.

Які цілі вашої організації?

Створення «безпечного простору» для представників ЛГБТ, який базується на людських цінностях. Згуртування, проведення освітніх та культурних заходів, надання психологічної підтримки для ЛГБТ-спільноти. У нас є безкоштовні психотерапевти, до яких можна звернутися з проблемою. Ми хочемо допомогти людям знайти діалог між собою, а також із суспільством.

Які проекти реалізує ваша організація?

Наша організація робила у Чернівцях проект «Safe Space». Це мережа френдлі закладів, які толерують позитивне ставлення до ЛГБТ. Також ми проводили феміністичні заходи Fem talks.

«Safe Space» – це проект, який виник у ЛГБТ-просторі. Тоді у нас було 5 активістів. Ми зібралися й вирішили, що було б дуже класно зробити стікери, які клеїються на приміщеннях та закладах малого бізнесу, а також говорили про те, що ми (люди) толерантні і сприймаємо вашу «інакшість». Цей проект був розрахований на 3 місяці та закінчився у травні минулого року. До проекту також долучалися люди з інших міст. Представники ЛГБТ-спільноти дуже раділи і писали, що вони ходять саме в ці заклади. 

Під час офіційного закриття проекту у нас було приблизно 10 партнерів: поліція, Лабораторія культури, Літературний целанівський центр та інші. Після закінчення проекту до нас долучилися партнери з Дніпра, Ужгорода, Києва, ресторан «Баклажан» та кафе «Калібрі» у Чернівцях.

Розкажіть як функціонує ЛГБТ-центр у Чернівцях?

Ми функціонуємо здебільшого у вечірній час, тому що вдень всі працюють. Увечері в нас проходять тренінги, кінопокази, ігроклуби, театральний гурток, літературні заходи. Тобто ми відкриті до всього, чого хочуть представники ЛГБТ-спільноти. Якщо є запит провести тренінг про внутрішню гомофобію – будь ласка, без проблем. Ми можемо запросити будь-якого тренера, психолога, який допоможе нам.

Скільки людей налічує ваш центр?

На заходи приходить різна кількість людей. На один захід - від 10 до 20 людей, але кожного разу це різні люди. Хтось приходить раз на місяць, хтось відвідує кожен захід. 

Як часто до вашого простору приходять нові люди?

Дуже часто, тому що тут для них безпечно. Але до нас приходять гетеросексуальні люди також. Ми намагаємось усе перемішувати і це позитивно, тому що ти бачиш сприйняття людини.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Як держава підтримує в правовому полі ЛГБТ-спільноту? Адже за останній рік в українському законодавстві не відбулося жодних змін щодо інтересів і прав ЛГБТ.

Мені здається, що прогрес певний є, але незначний. Дуже хочеться, щоб держава ратифікувала Стамбульську конвенцію про запобігання насильству щодо жінок. Тоді вже буде «зелене світло» для таких термінів як «гендер» і «сексуальна орієнтація», що є дуже позитивним для ЛГБТ-спільноти. Хочеться, щоби проводили більше освітніх програм у навчальних закладах, щоб людей освічували, вводили курс «Толерантності».

Існує дуже багато проблем, коли представники ЛГБТ-спільноти звертаються у медичні заклади і відчувають там тиск і дискримінацію. Здебільшого, коли дівчина приходить до гінеколога, вона не каже про свою орієнтацію, тому що реакція є різна. Особисто зі свого досвіду можу сказати, що, коли я розповіла про свою орієнтацію гінекологу, то дуже негативного ставлення не було, але почали запитувати такі дивні питання, що мені дійсно хотілось встати і втекти звідти, тому що люди були абсолютно необізнані.

І дуже хочеться, щоби держава підтримала одностатеві шлюби. Не цивільні партнерства, бо для мене це все рівно дискримінація. Я вважаю, що люди мають право не зважаючи на стать створювати сім'ї або шлюби. Мені хотілося б, аби з Конституції України були забрані слова: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка» і щоб даного ділення не було.

Як змінюється ситуація щодо сприйняття ЛГБТ в Україні?

У радянський час це сприйняття було дуже негативним, але Україна у 1991 році декриміналізувала гомосексуальність. Але треба знати, з чим порівнювати. Я можу порівняти лише на своєму досвіді. Приблизно 3-4 роки тому я була закритою. Зараз я спокійно говорю про свою орієнтацію, але проблеми досі є.

На скільки безпечним є камінг аут, згідно вашого досвіду?

Камінг аут – це публічне визнання своєї сексуальної орієнтації.

Особисто я рекомендую не робити камінг аут, якщо людина до цього не готова, тому що це дуже велика відповідальність. Адже ти не знаєш, як тебе можуть сприйняти. Для себе я, звичайно, обираю робити його, робити публічно, кричати, тому що ми є. Але людина може це зробити тільки тоді, коли вона буде повністю до цього готова.

Ви працювали журналістом у Чернівцях. Чи цікава тема ЛГБТ чернівецьким ЗМІ?

Я можу сказати, що цікавість до цієї теми дуже велика, тому що я дивлюся на коментарі та перегляди: коли згадується про ЛГБТ – вони виростають дуже сильно. Мені здається, що для видань ця тема мала би бути дуже цікавою. Але коли подають інформацію про нас, то ще досі використовується неправильна лексика, наприклад, «нетрадиційна орієнтація» – це дуже образливо. Але прогрес іде, тому що нещодавно я читала декілька статей і лексика там уже була більш-менш правильною.

Також минулого літа ми проводили спеціальний тренінг для журналістів «Як конкретно писати про ЛГБТ?». Ми запросили всі редакції, але відгукнулися лише молоді спеціалісти і студенти, яких це цікавило. Не можу сказати, що всі журналісти у Чернівцях підтримують і пишуть про ЛГБТ. Але дуже хотілося б, аби використовували правильну лексику, тому що все починається саме зі слів.

Ось як Ірина говорить про свої почуття до коханої у вірші «Хочу жити у хмарочосі метеликів»:

Хочу жити у хмарочосі метеликів,

їсти твої мрії,

вгамовуючи спрагу очей - твоїми обіцянками

Хочу ходити по долоні серця,

пульсувати в крові еритроцитами,

гальмувати на автобані твоїх слів.

Хочу бути закопаною в небі,

під товщею сліпих хмарин,

дихати твоїми снами.

Слухати симфонію ДНК,

підслуховувати хор звивин.

Хочу стрибати без гравітації.

Вдихати твій космос.

Допалювати недопалок твого цілодобового божевілля.

Хочу бігати навипередки зі слимаком твоєї совісті.

Малювати зіницею у просторі,

навшпиньки цілуючи твої трояндові ревнощі.

Хочу перераховувати пір’їни твоїх крил.

Танцювати у склянці Мартіні,

допиваючи вранішню росу з пекла.

Хочу мріяти пелюстками сонячного вітру.

Ловити шепіт смоли,

поливаючи кактуси на вікні у Бога.

Хочу вдихати металеві грати твоїх пристрастей.

Тікати по кавовим зернам,

нарізаючи фруктові спогади,

посипані Купідоновими спеціями.

Хочу смажити оргазмові чіпси на твоїй подушці.

Цілувати вогонь греблею,

нарізаючи шматками наші ночі.

Хочу купувати банкноти від твоєї старості,

надсилаючи тобі лелек,

розраховуючись ксерокопією,

тушкованої в соусі - зради.

Хочу не померти фотографією чи листом,

прочитаним дотиком.

Сподіваючись на вічність

посеред повені

у твоїй душі......

Спілкувалась Вікторія Корсун

Фото надані Іриною Рехло

Схожі публікації