Нарешті студія «Pixar» відійшла від свого тотального поглинання індустріальним гігантом «Disney» і перестала продукувати «мейнстримну анімацію» і сиквели своїх шедеврів. І відповідно повернулась до свого крихітного творчого прихистку, подарувавши глядачам щиру історію. Так, не обов’язково касового і масового напряму. Це неймовірна і багатошарова оповідь, яка містить безліч символічних підтекстів.
Події мультфільму розгортаються під час святкування Дня мертвих у Мексиці. Усі надгробки майорять яскравими стрічками, оповитими пахощами свіжих квітів. Скрізь рясніють десятки різнобарвних ліхтариків та розпечених свічок. Атмосфера свята ніяк не відповідає його назві, однак жителі цим не переймаються (мабуть, вони знають щось таке, чого не відомо решті світу) і все більше поринають у водевіль кістлявих денсерів і примар із косами.
Водночас лише 12-річний Мігель вписується у сумний cliché-канон. Хлопець обожнює займатись музикою і прагне стати видатним музикантом. Однак в їхній родині така діяльність вважається проклятою, а тому робота шевцем – вимушене покликання Мігеля. Тільки один день у році відкриває прохід зі світу мертвих, тоді хлопчик спробує дізнатися у своїх предків те, що його хвилює найбільше: чи зможе він стати справжнім музикантом та у чому криється сутність страшного прокляття.
День Мертвих – це одне з найбільш неординарних свят у світі. Воно присвячене вшануванню пам’яті загиблих предків. Для мексиканців це культове свято. І всупереч гнітючій мертвецькій атмосфері вони вносять колоритний контраст у подібні дійства. На вулицях встановлюють вівтарі із зображеннями покійних, прикрашені палітрою червоно-помаранчевих суцвіть. Тематичні солодощі із вкрапленням традиційних візерунків стоять на прилавках, оповиті загадковим сяйвом свічок.
Перед початком перегляду фільму у підсвідомості невимушено виникає паралель між даним мультфільмом та його попередником – анімаційною стрічкою «Книга життя», в основу сюжету якої була покладена історія кохання хороброго музиканта на тлі Дня мертвих. Річ у тім, що в обох стрічках висвітлюються звичаєві аспекти Дня мертвих, і навіть стилі анімації мають схожі риси. Однак це лишень перші враження, оскільки обидва мультфільми мають цілком різну направленість та ніяк не перетинаються, паралельно маневруючи. Вони чудово доповнюють одне одного, повною мірою розкриваючи містичні вірування, таємниці та ритуали мексиканського свята.
Вкотре стрічка від «Pixar» руйнує стереотип про те, що мультфільми орієнтовані лише на дитячу аудиторію, а батьки під час перегляду мають дрімати у глибокій медитації. «Коко» тримає у напрузі всю глядацьку залу від початку до кінця стрічки. Стрічка навчає дітей поважати сімейні цінності, відрізняти добро від зла та бачити їхні точки доторку.
Певні моменти будуть незрозумілими для дітей, однак змусять замислитись дорослих над їхнім життям та ставленням до близьких. «Коко» не зупиняється на чомусь конкретному, і хоч у нас є один головний герой, та він не перетягує на себе всю увагу. Кожна думка є важливою і доноситься до глядачів від різних персонажів, другорядних чи головних.
Крім людських і мертвецьких природних пороків висміюються й бюрократичні ієрархічні хиби (викликані, звісно ж, ніким іншим, як людиною чи скелетоном).
І, найголовніше, про що треба знати ще до сеансу, «Коко» – це мюзикл. А цей жанр по-різному сприймається глядачами через його вже давно штампований підхід до інтеграції музичних виступів на кшталт «Іду собі осьо по вулиці, а чом би мені про це не заспівати про метаморфози життя». Нове творіння «Pixar» знову ж таки уникає цього заїждженого підходу. Пісенні монологи чи діалоги героїв демонструються невимушено та позитивно розбавляють динаміку оповіді. Вони доречні, та їх не вставляють аби comme il faut.
А загалом діалоги між персонажами прописані класно і жваво. Кожна конкретна арка доцільно веде до розкриття того чи іншого члена сім’ї. Деякі суперечки щоправда виникають буквально з пустого місця або ж їхнє напруження дещо перебільшено. Але це ніякі не впливає на перегляд стрічки, а навпаки дещо забавляє.
Візуальна частина просто надзвичайна. Звісно, що сучасні технології дозволяють легко робити крутецьку анімацію. Проте справа у гармонійному поєднанні об’єктів різноманітних форм, розмірів та кольорового обрамлення. Також це збалансоване відтворення колоритного навколишнього середовища, яке б змушувало відчути нас ефект занурення у чудернацький потойбічних світ Мексики. Це і кропітка деталізація всіх мікроскопічних рухів та коливань, які скрупульозно промальовували робітники. І також мистецтво косметичного «ремонту» черепушок скелетиків. Варто відзначити підхід до камео Фріди Кало, знаменитої мексиканської мисткині, та, особливо, її брів.
Музика – це ще одна важлива складова будь-якої стрічки, яка ніби майстерний диригент керує увагою глядача. Майкл Джаккіно створив емоційні й потужні композиції, які нікого не залишать байдужими.
«Таємниця Коко» – (о так, назва мультфільму, це теж свого роду секрет для тих, хто ще не бачив його) це гарна і по-справжньому сімейна стрічка, на яку варто сходити навіть декілька разів, щоб осягнути всю її культурну і моральну цінність. Концепція святкування Дня мертвих у країнах Латинської Америки контрастує із традиційним поняттям скорботи за покійними. Мексиканці щирими веселощами та згадкою про найсвітліші моменти, проведені зі своїми родичами, намагаються підбадьорити їх та вшанувати пам’ять найдорожчих людей. Тому стрічка сповнена життєдайних барв та жагою до життя.
Дивився Дмитро Сидоренко