З Нью-Йорка з любов'ю...до поезії

Інтерв'ю з Тарасом Малковичем

Інтерв'ю

Учасники Odoo

Київ, Купідон, сьома вечора. Тарас зустрічає мене у куточку із новою книжкою «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-ГИ». 

Це інтерв'ю із Малковичем я хотіла записати вже давно. Тарас нещодавно повернувся із Нью-Йорку, де провів цілий рік. Що він забув у Америці, а також усе найцікавіше про американців,  ЛГБТ-поезію та багато іншого –  у нашій розмові!

Два роки тому, приблизно у цей час, був Meridian Czernowitz. Ми познайомилися у тому загадковому потязі. Власне, чому ти не поїхав на Меридіан цього року?

Мабуть, я не згрупувався, якось не зорієнтувався вчасно. Враження зараз, начебто я оживаю від чогось такого абсолютно іншого. Звісно, я акліматизувався уже після Америки, культурний шок пройшов, я вже перестав шукати хмародери там, де їх немає, але все одно…Я якось дуже швидко зібрався і поїхав на «Захід фест», поїхав на весілля мого приятеля дружкою. А тут якось це повз мене пройшло, і то при тому, що я ж їхав досліджувати поезію, розповідав там про усі ці фестивалі, я мав би бути там. Але просто елементарно повз мене пройшла ця подія, ніхто мені особливо не наголошував цього року, що «треба їхати».

Іншими словами не запросили?

Фактично, ні.

До речі, з приводу запросити письменника. Мені здається, така ось тенденція в письменників, поетів, якщо його не запрошують, то він і не їде.

Воно, може, й так, але зрозуміло, що є неписане правило, коли автора запрошують учасником фестивалів один раз. І мене вже запрошували туди раніше, тому з цим жодних проблем.

Не як учасника, а просто.

Просто не згуртувалися компанії вчасно. Минулого разу ми організувалися з друзями, замешкали на зйомній квартирі і всяке таке. Цього року такої ініціативи якось не сталося з жодного боку.

А Львівський форум?

Оскільки це, все ж таки, одна з найстаріших літературних традицій, і чи не єдина культурна подія у моїй буденності, яку я вже стільки років поспіль планую заздалегідь, –туди я їду. Коли робилася програма Форуму, я ще був на Фулбрайті зайнятий своїми справами і не доклав жодних зусиль для якоїсь дієвої присутності на Форумі. Я відкривав готову програму з таким трепетом, чи забули мене за той рік, чи ні. Я відкрив, чотири події з моєю участю, один з яких – мій творчий вечір на 45 хвилин в чорному залі театру «Воскресіння». І я несподівано приємно вражений.

Будеш читати й когось з американців?

Планую. Насправді, сам я, як поет, не розвивася в Америці. Я мав перечитати і посортувати так багато рукописів, я був на стільки затиснутий іншими віршами, чужою поетикою, що на свої поезійки майже не мав часу і можливості.

Якісь ремарочки може робив?

Нью-Йорк, при всьому його магнетизмі, має в собі шалений ритм, знаєш. Навіть на невеличкому острові біля Нью-Йорка, Governor`s Island. Я був знайшов там вуличку з гамаками, десь тридцять гамаків, де люди просто собі можуть chill out. Я ліг і зміг пролежати в гамаку рівно три хвилини. Хотілося кудись бігти, щось робити.

Текстовий та графічний блок Odoo

Звичка?

Ритм міста такий. Він на тебе впливає повністю. Він тебе поглинає і ти такий стаєш біганий, шарпаний.

 Це впливає на поезію? Можливо, в них і поезія така, в ритмі?

Це дивним чином, можливо, антивпливає на поезію. Їхня поезія тепер сповнена символізмом, дуже багато герметичної поезії, на що я аж ніяк не сподівався. Я думав, що традиція бітників – найпоетичнішим чином описувати узагальнений образ «того, що їв на сніданок», ще триває. Але традиція, очевидно, не те, що обірвалася, але, виглядає на те, що вони тягнуться за якимись древнішими витоками. Зараз вони творять власні неоміфологеми свої, черпають щось із прадавніх цивілізацій ацтекських… Скажімо, є така одна поетеса, Еріка Санчес. На наш праслов’янський манір, ми б сказали, що вона поганська поетеса. Вона абсолютно «язичницька» оцією обрядовістю в поезії.

"Їхня поезія тепер сповнена символізмом, дуже багато герметичної поезії, на що я аж ніяк не сподівався".

Тарас Малкович

Є в нас поетеса молода Оксана Герасимюк, весною була в Чернівцях, опублікована у «Станіславьскому феномені». Вона також використовує таку міфологію, але українську. Навіть співає, коли читає вірші.

До речі, ти як людина з румунською кров’ю, я думаю, що відчуєш це: в один з перших днів, коли я приїхав до Нью-Йорку, мене повели до одного з найвпливовіших Нью-Йоркських поетичних товариств «Poet`s House», будинок поета. Це неймовірна триповерхова споруда, де увесь довжелезний верхній поверх забитий молодою поезією. Пізніше, в інших нью-йоркських бібліотеках, які б красиві і які б помпезні вони не були, я не міг знайти наймолодшої поезії. А тут… Я готовий був обіймати кожну полицю, тому що це саме те, що я шукав. Я прийшов туди, і якраз був вечір міжнародних поетів. Одна з цих міжнародних була румункою і вона також, власне, якісь дуже-дуже містичні тексти промовляла і приспівувала часом.

Odoo CMS - велика картинка

 Є потяг до танцю і до співу. І як впливають на поезію різні народи! Це цікаво! Розкажи детальніше, що ти саме робив у Америці?

Власне я їхав туди з тим, щоби дослідити молоду американську поезію. Наймолодшу. Кілька разів змінював віковий ценз цієї самої молодості поезії. І зупинився на визначенні від 17 до 40 років. Я хотів дослідити цю поезію і створити антологію найкращої молодої американської поезії українською мовою і, можливо, в наступному році, до наступного Форуму видавців презентувати цей проект як книжку.

"Я готовий був обіймати кожну полицю, тому що це саме те, що я шукав".

Тарас Малкович

Що це за програма взагалі була?

Це є програма стипендії імені Фулбрайта. Це стипендії для молодих науковців, молодих дослідників, а також майбутніх студентів магістратури. Причому, це не обов’язково той-таки Нью-Йорк, не обов’язково, скажімо, Каліфорнія, це може бути абсолютно малесеньке місто досить посереднього американського штату, але воно славне тим, що, наприклад, саме в ньому найкраща фото школа, чи певний заклад вузькоспеціалізованого напряму. По поверненню сюди, мене, як і кожного фулбратівця, попросили написати маленький есейчик про те, чого я досягнув і що для мене Фулбрайт. Я порівняв цю програму з такою «доброю» версією поліцейського ордеру на обшук. Я приходив в літературні установи, я міг прийти в неділю, коли воно все було зачинене. Я стукаюся, охоронець каже: «Зачинено!» Я кажу: «Я фулбрайтер!». «Будь ласка, проходьте!» Відчиняє переді мною двері і показує, що мені треба.

Як корочка депутата в Україні, відчиняє усі двері.

Так! Власне у цьому така фантастична особливість фулбрайтівської стипендії, у цій величезній повазі американців до тебе.

Текстовий та графічний блок Odoo

 Скільки ти зібрав поетів і віршів і як буде виглядати ця збірка?

На разі, по самому поверненню в Україну, в мене нарахувалося близько 70 поетів. З них я виберу 35 найкращих. Як я вже сказав, кілька разів змінювався віковий ценз тих, хто увійде до цієї книжки. Спочатку було від 20 років, я сконцентрувався на 20, як нижня межа. І тут мені показують 17-ти річного поета, який просто фантастично пише. Молодий Буковські, але з власним, вже зараз дуже яскраво вираженим «почерком». Джеремая Волтон його звати.

Він чорний?

Ні, він білий. Я б не став дискримінувати за кольором шкіри. Я сам жив у чорному кварталі і набачився афроамериканців у щонайкращому їхньому прояві.


 Перевертаєш світогляд українців! Вони бачать Америку, не будучи там, так, а ти, принаймні моє бачення про Америку, перевернув. І поезією ти так само зможеш. Розкажи, чому в Україні не було досі таких перекладів?

Власне так сталося, що американська поезія загалом у нас дуже недооцінена з якихось незрозумілих причин. Ті ж бітники – явище одне з най-, якщо не найпромовистіше за весь увесь поетичний період. І за нього чомусь взявся тільки Андрухович, будучи фулбрайтівцем 2000-го року. Він переклав 9 найкращих поетів. І це все поїхавши до Америки з родиною. Дев`ять – воно ніби й небагато, але найкращим чином перекладених. Він представив чудову вибірку. І я подумав, що оскільки в Америці, насправді, чимало перекладають наших українських поетів англійською, то це буде дуже нечемно і нечесно, якщо ми забудемо просто пропустимо повз вуха те, що зараз відбувається в американській літературі, в американській поезії.

І це дає ґрунт для подальшого дослідження.

Абсолютно! Писати курсові, дисертації. Це дасть добрячого активізаційного копняка вітчизняній компаративістиці. 

Це буде А-БAAAAAA?

Так, це буде А-БA-БA-ГA-ЛA-МA-ГA. Я пригадую свій проект «Сновиди». В 2010 році ми зробили цей проект. Там було 80 письменників від старого до малого, кілька поколінь. І ще була достатньо відверта обкладинка. Ми раді були придбати малюнок Рафала Ольбінського. Багато було жартівливого скандалу з приводу цієї обкладинки. Туди увійшло багато молодих поетів і поетес і хтось ледве чи не серйозно звинувачував мене в тому, що та чи інша молода поетеса з’являлася там через  якийсь зв'язок зі мною. 

Учасники Odoo

Щоб зараз не звинуватили тебе ще й у нетрадиційній орієнтації. Я так розумію, багато буде чоловіків у збірці. 

Я, власне, трохи переживав з того приводу, що, все ж таки, дуже багато поетів є нетрадиційної орієнтації в Америці, оскільки там, як і в більшості світу, це нормально.

І в книжці будуть присутні?

Так. Ті ж самі бітники, більший відсоток був нетрадиційної орієнтації. І ти, по-перше, не можеш, по-друге, не хочеш змальовувати поезію в неповній картині, через твої власні упередження, упередження твоїх знайомих, чи упередження твоєї країни. Мені трохи лячно презентувати цю збірку. Я розумію, що презентувати її я буду в кращому разі через рік, і, оскільки так швидко змінюється моя країна, можливо, і нетолерантність трішки ослабне.

Але ж не обов’язково це оголошувати в біографії?

Звичайно, що це не буде яскраво виражено в біографії. Але ж для уважного читача поезія дуже промовиста. Ці поети дуже тонко відчувають світ. Це прочитується з першого рядка. Я хотів би привезти трьох-чотирьох поетів сюди і наперед просив би людей, щоб якось убезпечити їх від цього агресивного ставлення, яке в нас панує.

"Ти згадуєш величезні плакати «Russia Today» на кожному паркані Нью-Йорка, і розумієш, що їхню чорну справу, на жаль, вже зроблено".

Тарас Малкович

Цілий рік пройшов, і я не можу не запитати з приводу війни. Як ти це переживав і як там це все відчувається?

Війна там переживається дуже дивно. Ось, наприклад, у грудні 2013-го року я був у Польщі. Так склалося, що на цей час мені випало їхати на поетичну стипендія, я мав закінчувати свою збірку. В мене перед початком Майдану «прорвало» натхнення, збірка була в голові, сідай і записуй. Тут починається Майдан, я їду в Краків і там страшенно переживаю, не знаходжу собі місця. За кілька днів після початку стипендії, я кажу організаторам: «Зрозумійте мене правильно, я не можу нічого писати, я застопорився. Можете, навіть, виганяти мене., якщо хочете». Ну, щоправда, я там дописав вагому частину своєї кандидатської дисертації замість поезії. І зараз, в тій же таки Америці, все стається дуже дивно: ситуація з Україною гіршає, але переживається це трохи легше. Там узагалі багато пересічних не уявляють, що таке Україна. А тому, хто уявляє, або байдуже, або не байдуже, але в інший бік. Ти згадуєш величезні плакати «Russia Today» на кожному паркані Нью-Йорка, і розумієш, що їхню чорну справу, на жаль, вже зроблено.

Навіть у Америці?

Я думаю, що не те що навіть, а першочергово в Америці. Самі американці часом кажуть напівжартома, що їм байдуже, що існують якісь країни поза американським кордоном.

Учасники Odoo

Ну бо, куди ще вище? Куди краще міста Нью-Йорк? Хіба що рай?

 Так! І вони мають на це повне право. Вони залишають для себе дуже мало часу думати про якісь зовнішні справи, особливо про далеку Україну, яка взагалі не грає їм на жодну руку.

 Коли ти випустиш власну книжку?

Я би хотів якнайшвидше. Готового матеріалу в мене зараз, хіба що, на половину книжки. 

Це вірші?

Так. Я не хочу в прозу, тому що я занадто ледачий для прози. Іноді я відбріхуюся таким аргументом, що у віршах я вмію завуальовувати щось, а в прозі, якщо я скажу про це начисто, то в мене просто не залишиться друзів. 

Розкажи про книжку, з якою ти прийшов!

Це «Володарка Понтиди» – одна з нових книжок видавництва А-БA-БA-ГA-ЛA-МA-ГA. Юрій Косач, племінник Лесі Українки, який жив на еміграції, у Нью-Йорку. Ця його проза дуже не характерна для більшості української літератури, вона абсолютно світового рівня. Це книжка про чи не навколосвітню «гонитву» українського козака-шляхтича Юрія Рославця за дамою свого серця, претенденткою на імператорський трон. 

І на останок, банальне для тебе питання, чи впливає батьківське прізвище на твою творчість?

Колись на це питання чудово відповіла Софія Андрухович. Її певного часу також допитувалися, як Юрій Андрухович впливає. А сказала вона приблизно таке: «Щоб мене більше не запитували про це, мені напевно вартувало би взяти псевдонім Юрій Андрухович». 

Мені здається, як дитині класного керівника, воно якось зобов’язує старатися більше.

В особистому розвитку це, звісно, є такий собі мобілізаційний фактор, такий збирач докупи. Вплив є, напевне, в самому, знаєш, розумінні поняття, «формули» поезії. Але зараз чую багато відгуків від різних людей, чию думку поважаю, що наші вірші зовсім різні. Насправді, це дивний феномен, бо вплив, мабуть, мав би бути більший, але цього чомусь не відбувається. 

Чому?

Не знаю! Можливо, тому що я досі так і не взяв собі псевдонім Іван Малкович.

Схожі публікації