Інтерв'ю з Анною Алляйн (16+)

Про FEMEN, українську мову та жіночу сексуальність

Інтерв'ю

Анна Алляйн – активістка FEMEN, яка прославилась акціями «Blood Bucket Challenge» та виступом проти Віталія Кличка на виборчій дільниці. Вона має власну обґрунтовану позицію та критично оцінює сучасні події. Кожна її акція – протест вільної мисткині, яскравий спалах супротиву дискрімінації та жорстокості.

В інтерв'ю Weche Аня спростувала контроверсійні погляди на проблему проституції в Україні, розповіла, як боротися сучасній жінці із повсякденними проблемами та поділилась подробицями найбільш скандальних акцій Femen.

Odoo CMS - велика картинка

Чому рух FEMEN зараз не настільки активний в Україні, як раніше? Ви взяли курс на міжнародні акції, чи в Україні зараз немає тем для протестів?

Сам рух почався зі збору ентузіастів, які були об’єднані однією ідеєю та мали натхнення її втілювати. Потім, коли FEMEN став уже міжнародним брендом і коли почались переслідування, у тому числі Януковичем, усі лідери та організатори виїхали. Залишились тільки такі як я – вільні художники. Я у FEMEN дуже давно, брала участь у десятках акцій. Але мої моральні принципи були межею для певної діяльності, тому в агресивних протестах я не брала участі, таких як «Kill Kiril» або спилювання хреста. А дівчата, які брали участь у цьому, стали об’єктом жорстких переслідувань з боку СБУ та російських спецслужб. Крім того, на них було відкрито багато кримінальних справ. Через це основна частина активісток за часів режиму Януковича виїхала до Франції, хтось до Німеччини. На той час вже були засновані осередки FEMEN за кордоном. Тому було вирішено зробити базу FEMEN у Франції.

Загалом, рух почав жити своїм життям. Взагалі головна мета FEMEN – навчити жінку бути активною, щоби вона вміла відстоювати свої права, вірила у свої сили, не соромилася своєї сексуальності.

Ідея FEMEN у тому, що жінка може бути гарною та сексуальною, бути самою собою і при цьому рівною у правах із чоловіком.

В Україні зараз залишилось мало активісток FEMEN. Є я і ще кілька дівчат, у нас періодично виникають ідеї, ми їх реалізовуємо. Зараз механізм протестної діяльності активовано: люди почали цікавитись політикою, аналізувати усі події, відстоювати свої права. Можливо, в акціях немає нагальної потреби. До того ж з’явилось багато суспільних діячів, які цим займаються. І деякі люди користуються таким становищем: створюють підставні громадські організації для лобіювання інтересів певних політичних партій. Під час суперечки інтересів між політичними силами, такі кишенькові організації зручні для організації протестів. Це жахливо! Люди йдуть туди лише заради грошей, та аж ніяк не задля втілення ідей. З іншого боку, це один з етапів розвитку суспільства – така собі дика демократія. І, зрештою, ми прийдемо до ідеалу демократії. Добре, що люди почали читати закони та розбиратись у маніпулятивних схемах.

Odoo CMS - велика картинка

«У ті часи ніхто навіть не міг подумати про те, що нас можуть затримати»

Чому ти не переїхала до Франції через переслідування та залишилась в Україні?

Головною причиною стало те, що я не брала участі у небезпечних протестах. На той момент, коли це відбувалось, я взагалі відійшла від справ, у мене був період особистого розчарування в ідеалах. До того ж у судах мене завжди виправдовують, адже я добре можу відстояти свою позицію та аргументувати її. Ціль самого вчинку є важливим фактором – у моїх вчинках не було мети принизити чиюсь гідність. Коли людина у суді може розкрити свій задум та пояснити, що у ньому не було лихого умислу, тоді її виправдовують.

Однак у неприємні ситуації я теж потрапляла. Наприклад, коли вперше затримали FEMEN під час резонансної акції «Україна – не Аліна». Це сталось через Путіна. Тоді почались переслідування дівчат спецслужбами. Почали надходити погрози усім причетним до руху FEMEN. У ті часи ніхто навіть не міг подумати про те, що нас можуть затримати. Тоді у відповідь зробили акцію «Візьми мене Могильов» під міністерством внутрішнім справ. Під час заходу нас затримали, порушуючи всі закони і норми. Потім тримали до пізнього вечора у відділку, адвокатів не пускали. На кожну виділили по три допитувача. Вони некоректно жартували та принижували нас. Їм не заважало навіть те, що за вікнами стояло багато журналістів зі всього світу.

А як щодо іншої акції в Білорусі, коли дівчат викрали?

На щастя мене Бог відвів, бо, чесно кажучи, я б такого не пережила психологічно. Насправді в Білорусі трапилась моторошна ситуація. Я пам’ятаю, коли дівчата вже були на вокзалі, раптово пропав з ними зв’язок. Протягом кількох днів від них не було жодної звістки. Ми були дуже налякані.

Це яскравий порівняльний показник свободи і демократії України, Росії та Білорусі. Я не можу уявити, щоб у нашій країні таке сталось. Тобто, нас затримували кілька разів, Аню Гуцол кидали у джип, казали: «Ви завтра акцію не проведете». Але загалом говорили і розходились.

На мою думку, Україна на ментальному рівні багато у чому відрізняється від Росії. Не можу сказати точно про Білорусь, та між Україною і Росією – велика різниця. Саме через це нас не можна так туго затягнути та закрити нам рот. Майдан це продемонстрував. Люди були готові йти під кулі задля боротьби за власну думку і свободу. Я теж відстояла Майдан. Багато хто говорить, що ми стояли за євроінтеграцію. Особисто я стояла за Україну та її незалежність від Росії, зокрема, щоб у нас була українська мова, а не російська.

Насправді, я є яскравим продуктом російської політики асиміляції та знищення української мови й духовності. Етнічно я українка, у повсякденному житті все ж таки говорю російською, бо маю російськомовне виховання. Не тому, що це був вибір моїх батьків, а через насильницьке переселення росіян до великих промислових міст, через повне переведення радіо, ТБ, мистецтва, шкіл в радянські часи на російську мову і т.д. – безкінечна історія. І хоч я народилась у вільній Україні, і школи вже були українські, суспільство скрізь говорить рос. суржиком. Можливо, хтось скаже, що це моя слабкість. Певною мірою так воно і є. Однак я цілком свідомо та з ідейних міркувань почала займатись українською мовою, пішла на факультет української філології. У мене є особисте надзавдання – щоби в Україні була українська мова. Я вважаю, що саме в мові – душа нації.

На жаль, навіть з ідейних міркувань у Києві дуже важко працювати та писати виключно українською мовою. У нас, наприклад, тільки зараз почали з’являтись жіночі журнали українською, що дуже чудово. Але все одно українська практично вичавлена з України і досі, адже неможливо враз переломити той процес, який розвивався століттями. Я би говорила про дискримінацію не російської мови в Україні, а про приниження української. Тому вважаю, що українська влада має всіляко пропагувати українську мову.

Odoo CMS - велика картинка

«Я завжди мала протестні погляди та епатажний стиль»

Що стало твоєю головною мотивацією долучитись до FEMEN?

Боротьба та фемінізм – це моя натура. Ще в дитинстві я стала помічати речі, які мене обурювали. У мене є брат, і мої батьки несвідомо, не будучи сексистами, казали, що братові треба краще вчитись, бо він хлопчик; чи от тобі слід вчитись готувати, накривати на стіл, щоби нагодувати чоловіка. Мене вже у три роки так це обурило, що я навіть зараз принципово не готую. І немає жодного чоловіка у світі, якого б я годувала. У дитячому садочку я вирішила для себе, що ніколи не вийду заміж. Я хотіла бути вільною, у мене натура така.

Тож, уперше, коли я почула про FEMEN в університеті від подруги, одразу зацікавилася.

Я завжди брала активну участь у громадському житті, боролась за справедливість, бо гостро відчувала соціальні проблеми. Ще у школі я влаштовувала бунти та протести. Плюс, не зважаючи на те, що я була відмінницею, я приходила у найкоротших спідницях і мене «виганяли» перевдягатися... Словом, я завжди мала протестні погляди та епатажний стиль – тож, рух FEMEN став логічним проявом моєї особистої діяльності.

Odoo CMS - велика картинка

На початку своєї діяльності активістки FEMEN проводили акції, не оголюючи груди. В який момент ви вирішили змінити тактику?

Це була доволі кумедна історія. Рух щорічно проводив акцію «Немає води у крані, миюсь на Майдані». Одного разу, під час проведення чергового заходу, у дівчини злізла бретелька на сукні, і в неї оголились груди. Фотографи миттєво кинулись до неї. Тоді ми помітили, що це значно привертає увагу, і вирішили діяти таким чином. Цим користуватись почали не одразу, було багато суперечок, чи варто так чинити, чи ні. Ми вивчали культуру голих протестів. На той момент тільки я і Саша були до цього готові. Для мене це не було проблемою, тому що я брала участь в арт-фотосесіях, і для мене жіноче тіло завжди було гарним. Я вивчала витвори мистецтва, завжди була у гармонії зі своїм тілом. Тож, я не проти зробити із нього арт-об’єкт із соціальною значимістю. У мене, звісно ж, немає схильності до оголення, я не буду цього робити без сенсу. Проте якщо є сенс – то чому б і ні.

Чи почали надходити тобі пропозиції знятись у фотосесії для відомих видань після того, як ваш рух став відомим на весь світ?

На жаль, ні. Натомість мені надходили ділові пропозиції по роботі. Я помітила, що мене почали поважати. Мені дуже сподобалось, що після акції з кров’ю мене дуже тепло зустріли в рідному місті. Навіть місцева партія пропонувала балотуватись від неї до Верховної Ради. До моєї думки почало дослухатись все більше людей.

Odoo CMS - велика картинка

«Проституція була, є і буде, і з нею варто боротись як із суспільним явищем»

Чи підтримуєш ти легалізацію проституції в Україні? Якщо цього не відбудеться, чи має бути впроваджена криміналізація клієнта?

Свого часу FEMEN були ледь не єдині, хто підняли питання про криміналізацію клієнта. Я планувала провести журналістське розслідування на тему проституції. Мене цікавило розкриття діяльності нічних клубів, які на цьому заробляли. І наприкінці зробити висновок про необхідність криміналізації клієнта.

Кілька днів тому я шукала новини на цю тему. І натрапила лише на новину про FEMEN п’яти чи семи років давності. У той момент суспільство було надзвичайно зацікавлене у вирішенні проблеми секс-індустрії. Один депутат подав законопроект про криміналізацію клієнта. Але його поступово «злили». На цьому прикладі ми бачимо, що вийти з плакатом топлес під Верховну Раду – це дуже дієвий хід.

Проституція – це дуже пікантна і завжди актуальна тема, журналісти часто до неї звертаються, бо це вигідно привертає глядача. Натомість про криміналізацію клієнта мало хто говорить.

Нещодавно я була на ток-шоу, де ми якраз обговорювали цю тему. У якийсь момент зайшла мова про сутність тих чоловіків, які замовляють повію. Колись у рамках журналістського розслідування програми «Гроші» ми ходили «на панель» і грали роль секс-працівниць. Насправді, нічого приємного у цьому немає. До дівчат під’їжджають і багатенькі хлопчики на Porsche, і бидло на Жигулях. І всі вони вважають за потрібне поводитись з повіями як з ганчіркою для підлоги. Тоді, називаючи космічну суму, ми наштовхувались на потік образ від водіїв: нас могли послати та принизити. А це лише найменше, від чого потерпає звичайна повія.

Чи вдалось вам досягти мети та розкрити цю справу та чи було розслідування успішним?

Так, нам вдалось дізнатись від однієї повії, хто їм забезпечує протекцію. Виявилось, що це відділок РУВС.

Взагалі ми хотіли розкрити тему проституції, тому що це нагальний бізнес для будь-якої країни. Це явище, що робить із жінки товар і м’ясо. Я прийшла до думки, що проституція – це те саме зґвалтування, але за гроші. Жінка не добровільно йде на секс. Якщо дивитись глобально, згідно з філософією фемінізму проституція – це продукт патріархального світу. На чолі стоїть чоловік, а жінка не відіграє ніякої ролі. Дуже цікавою є думка про те, що за часів СРСР жінку повністю зрівняли у правах з чоловіком, але тому що потрібна була додаткова робоча сила. Попри все, жінці дали можливість навчатись, заробляти на рівні з чоловіком. Проституція скоротилась удесятеро.

Я вважаю, що при такому високому рівні злочинності і її протекції з боку правоохоронців від легалізації проституції нічого не зміниться, і, можливо, криміналізація клієнта теж не зможе виправити ситуацію. Тому що дівчина, якщо її поб’ють, не звернеться до поліції, бо їй там скажуть, що вона сама винна.

Загалом, проституція була, є і буде, і з нею варто боротись як із суспільним явищем. А криміналізація клієнта хоча би знімає відповідальність із дівчини за злочин, який вчиняє над нею чоловік.

Odoo CMS - велика картинка

У 2015 році всі ЗМІ вибухнули заголовками про те, що ти, оголивши груди, кинулась на кандидата у мери Віталія Кличка, скандуючи «Стоп, сутенер!». Пізніше ти прокоментувала, що Віталій Кличко причетний до нелегального сутенерського бізнесу. Що стало приводом для такої заяви?

Було проведено журналістське розслідування з підтверджуючими документами, де зазначено, що він власник клубу «Ріо». А це дуже відомий заклад. Загалом, в основі складна махінація, тому що бізнес зареєстровано на його головного заступника Артура Палатного. І за документами можна відслідкувати, що клуб колись належав Віталію, а потім, коли він став мером, переписав заклад на Палатного. Я натрапила на це розслідування і взяла його до уваги, потім вивчила всю історію та документи цього клубу. А тоді вже вирішила, що з цим потрібно щось робити.

Як можна добратись до Кличка? Формат нападу на виборах вигаданий FEMEN, випробуваний, дієвий і хороший. Тому що політик опиняється безпосередньо близько до народу. Немає посиленої охорони. Таким чином, на нього можна наштовхнутись і доторкнутись. 

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Віталій Кличко не мав претензій щодо акції?

До речі, ні. Мене навіть у суді тоді виправдали. 

Чи є у вас знайомі депутати у Верховній Раді, які просувають ідеї FEMEN?

Ні, немає. Хоча цілком можливо, що впливові люди дослухаються до нас не тільки в українському Парламенті, але й у Європі. Наприклад, такі як Фредерік Беґбедер. Крім того, після деяких акцій можна помітити зрушення, не глобальні, але хоча б деякі. Наприклад, поки ми сиділи у відділку за акцію «Стоп, гомофоб», ухвалили закон. Я не стверджую, що це тільки завдяки мені, адже там стояли сотні людей, та все ж…

«Мене і розчаровує той факт, що у людей немає ідеї у житті та діяльності»

Ти неодноразово оголювала груди, щоб звернути увагу людей на нагальну проблему. Як ти ставишся до вчинку пранкера Віталія Седюка, який оголив сідниці під час прямого ефіру Євробачення?

Мене вразило те, як він зміг утілити цей задум. Продумав, коли у нього вдасться пробратись на сцену, пройти всю охорону і т. д. Тоді дивилась і думала: «От шкода, що то була не я, бо на його місці я зробила би те і те, а написала ось таке». Однак дуже мене розчарувало те, що він робив це задля розваги, як він це пояснив на прес-конференції. Мене і розчаровує той факт, що у людей немає ідеї у житті та діяльності.

На час проведення Євробачення місцева влада повинна була пофарбувати Арку Дружби народів у колір веселки. Однак група активістів стала на заваді втілення цього проекту, аргументуючи, що це прихована пропаганда ЛГБТ. Через що клаптик Арки було не дофарбовано, і вся конструкція виглядала безглуздо. Як ти вважаєш, місцева влада мала відстоювати свою ідею до кінця, оскільки задумка не передбачала жодної пропаганди?

Як казав один письменник: «Символ не дорівнює тому, що він символізує». Мені здається, що це не повинно бути об’єктом уваги активістів, це не проблема взагалі. Тим паче кожна людина сама вирішує, з ким їй займатись коханням, а боротьба з гомофобією має бути важливим напрямком громадської і політичної діяльності.

Спершу я б заглибилась у саму історію пам’ятки: хто і з якою метою її створював, чому вона має таку форму і який вигляд для неї має бути ідеальним. Це справа тих людей, які займаються зовнішнім виглядом Києва. І знову ж таки ще одна претензія до Віталія Кличка – зовнішній вигляд Києва повинен бути продуманим, ідейним і, на мою думку, він має відправляти до витоків. Бо Київ – одне з найстаріших міст Європи, і ми маємо ним пишатись і підтримувати його розвиток, а не руйнувати історичні будівлі, які є пам’ятками мистецтва.

У березні цього року у Кременчуці відбувся благодійний аукціон, на якому лотами були побачення із відомими персонами, у тому числі із тобою. В останні дні зчинився скандал через те, що невідомий чоловік раптово поставив велику суму на ланч із мером та іншими «лотами». Що тобі відомо про цей випадок та як пройшла зустріч із цим таємничим незнайомцем?

Він зі мною не захотів зустрітись. Я написала організаторам, вони відповіли, що дали мій номер цій людині, однак він так і не подзвонив. Для мене ця історія є дуже дивною. Варто замислитись, чи брати участь у таких заходах. Не розумію сенсу таке організовувати. Від більшості заходів, на які мене запрошують, я відмовляюсь, але цей благодійний аукціон здався мені хорошою справою. Хоча ці інтриги – справа дуже підозріла, і мені слід було розібратись у цьому.

«Ти ж не можеш належати одній людині, ти належиш суспільству»

У ЗМІ часто пишуть про те, що багато чоловіків пропонувало тобі вийти заміж. Скільки їх насправді було?

Разів зо три робили, проте у мене давно не було справжнього кохання. Поки я не хочу цього. До цього люди ставляться по-різному, однак якщо все ж виходити заміж, то тільки через велике кохання. Та й воно минає – нащо тоді бути з людиною, яку не любиш? Як кажуть, кохання живе три роки. Зазвичай, любов проходить, шлюби потім тримаються лише формально. Для когось це добре, але не для мене, тому що я живу почуттями.

Скільки часу чоловік має бути з тобою у стосунках, щоб ти була готова мати від нього дитину?

Я взагалі не хочу дітей. Я той самий Childfree. Принаймні поки що. Не хочу загадувати, можливо, колись це і зміниться… У всякому разі я маю бути певна не на 100, а на 200 відсотків, що чоловік, від якого я народжу дитину, буде хорошим батьком і чоловіком. І зі свого боку я докладу максимум зусиль, щоб забезпечити дитині гарне виховання у повноцінній благополучній родині.

Якщо ти все ж зустрінеш справжнє кохання, Аня перестане бути Алляйн?

Ні:) Я обрала цей псевдонім із багатьох причин. По-перше, по співзвуччю та згідно з нумерологією. Я трактую це слово як індивідуальна і самостійна, а не самотня. І я за те, щоб кожна людина прагнула проявити свою індивідуальність, розвивала її, не звертаючи увагу ні на кого і ні під що не підлаштовуючись. Тож, якщо я покохаю, я все одно ніколи не зміню себе. Один хлопець, який хотів зі мною одружитись, сказав: «Ти ж не можеш належати одній людині, ти належиш суспільству». Дуже гарна і романтична фраза. Вона мені дуже сподобалась. Я завжди буду займатись своєю справою і ніхто не буде вказувати мені, що робити.

Я цілком упевнена, що не треба аналізувати, варто кохати. Щиро і віддано. 

Спілкувався Дмитро Сидоренко

Фото надані Анною Алляйн

Схожі публікації