Мистецтво і містифікація у чужому місті

Інтерв'ю з польською художницею Веронікою Висоцькою

Інтерв'ю

Митці з України та Польщі різні не тільки за культурним бекграундом і можливостями для реалізації, а й за проблемами, які мають вирішувати за допомогою мистецтва. Художнику з Польщі набагато легше знайти можливості показати свої роботи загалу, мистецтво там давно вийшло за рамки традиційного сприйняття, досі притаманного Україні. Так думає Вероніка, студентка Академії витончених мистецтв у Варшаві. Дівчина вивчає медіа-мистецтво і не може проявляти свої ідеї одним шляхом. Вона художниця, але зазвичай працює з відео- і аудіоконтентом. І зараз вона в Чернівцях шукає найбільш зруйновану будівлю.

 "Зйомка  – наче документація процесу, який я хочу запам’ятати".

Вероніка Висоцька, художниця

Ми йдемо за Веронікою чернівецькими вуличками. Дівчина – учасниця міжнародної мистецької резиденції, що впродовж тижня відбувається у Чернівцях. Мета резиденції – створити арт-середовище в місті. Завдання учасників проекту – створити роботи, працюючи з місцевим контекстом. Вероніка знайшла свою ідею і вже кілька днів шукає у Чернівцях найбільш зруйновану будівлю. А Тарас Полатайко, директор Центру сучасного мистецтва Bunker, допомагає дівчині в її роботі та фільмує все на камеру.

Odoo CMS - велика картинка

Розкажи про своє знайомство з Чернівцями.

Я вже мала певні думки про те, як місто виглядатиме. Я ніколи не була в Україні, але маю відчуття, наче я тут вдруге, через той пошук, який я зробила. Проте мої уявлення не зустрілися з дійсністю. Місто виглядає добре збудованим, з відновленою архітектурою. Схоже, тут все працює добре. Я думала, Чернівці будуть більш зруйнованими через дуже довгу історію. Багато будинків збудовані протягом минулих століть. Я очікувала побачити покинуті місця в центрі міста, але знайти їх не змогла. Тому зараз шукаю найбільш зруйновану будівлю.

Чи знайшла тут щось близьке для себе? Як сприймаєш країну?

Мені близька мова, я розумію майже все, що говорять люди, якщо вони не говорять занадто швидко. Те, що я бачу тут – наче велика боротьба. Ви хочете бути в ЄС, але досі пов’язані з Росією. Не лише територією, а й культурою.

У чому для тебе цінність співпраці з іншими художниками тут?

Я думаю, цей досвід є дуже важливим. Ми маємо цілком різні бек-граунди, коли говоримо про мистецтво. І в нас зовсім різна боротьба у мистецтві. Тому бачити точки зору одне одного і змінювати власні погляди – найбільш цінний досвід для мене.

Чи змінила ти свої погляди через вплив проекту?

Думаю, я змінила розуміння того, яким є сенс мистецької роботи. Бути митцем в Україні важче, ніж у Польщі. Ринок в Україні не є дуже відкритим для творчості. Різними є проблеми, які ми маємо вирішувати для наших країн.

Розкажи про свої роботи до проекту у Чернівцях.

Я в основному працюю з цифровими проектами. В одній роботі я намагаюсь поєднати різні шляхи вираження, перфоманси, інсталяції та малювання. Я не можу виражати себе лише одним шляхом. Спочатку в мене з’являється ідея, а потім я виражаю її через певний інструмент, засіб.

"Іноді ми не можемо вийти за межі свого розуміння, це для мене сенс свободи". 

Вероніка Висоцька, художниця

Наприклад, я створювала проект про обмеженість мови як такої. Про те, що ти не можеш виразити все, що є в тобі. Ти можеш бачити емоції іншого, але не можеш відчути його почуття. Ти не можеш передати це мовою. Ми розвиваємось, але наша мова зупиняє нас у зв’язку однин з одним. Ми можемо думати, що говоримо про ті ж речі, але це не є цілком можливим через наш бекграунд та культуру. Ми були під впливом батьків, наші батьки були під впливом їхніх батьків. Це така структура впливів.

Я спілкувалася з друзями і записувала їх. Говорила з 30 людьми, найближчими друзями про те, що для них означає свобода. Кожен говорив про різні речі. Я намагалась знайти щось, що поєднує всіх. І показати неможливість передати це словами. Я вирішила обрізати слова і залишити тільки дихання. Можна лише дивитися амплітуду емоцій на обличчях тих, хто говорив, і слухати ритм дихання.

 
 

У підсумку проекту наче було щось, що поєднує моїх друзів, але лише моє визначення цього. Це була лише я, що намагалась уявити, що свобода для мене поміж слів. Іноді ми не можемо вийти за межі свого розуміння, це для мене сенс свободи.

А яка ідея твого проекту в Чернівцях?

Весь проект – це містифікація. Це мокументарі – фіктивний документальний фільм про мене як про митця, який робить поверхневе дослідження, не заглиблюється в місто. Це про художницю, яка творить на базовому рівні. Вона дивиться на будинки і пробує зрозуміти оточення. Вона арт-турист, яка пробує зробити критичне мистецтво, але воно є абсолютно пустим.

Ідея Вероніки – поверхневість арт-туризму. Вона створює мокументарі – псевдодокументальний фільм – і грає в ньому головну роль. Дівчина заперечує ідею резиденції – пізнати місто і надихнутись ним впродовж тижня перебування в його сьогоденні.

Арт-туристка, не докопуючись до суті, робить помилкові висновки за кілька днів життя в чужому місті з чужою культурою. Все її дослідження – кілька фасадів, і вона не хоче дивитись, що всередині.

Героїня мокументарі Вероніка, приїхавши в чуже місто, шукає найзруйнованішу будівлю, бо вважає, що місто, країна, куди вона приїхала, не такі розвинуті, як її Батьківщина, акцентує увагу на розбитій архітектурі і закриває очі на те, що не хоче сприймати.

Це просто навішування ярликів, таке характерне для всього нашого суспільства. Адже так легше, ніж робити справжній пошук.

"Табличка – це як мій залізний коментар "Уявлення проти дійсності". Про те, як я уявляла місто, і що насправді воно зовсім інше". 

Вероніка Висоцька, художниця

Odoo CMS - велика картинка

"The Research" – так і називається проект Вероніки, який вона презентувала в Бункері. Мокументарі вона закінчить вже в Польщі. Її робота в Чернівцях – табличка з написом: "The most destroyed building which I have found". Просто втілення поняття "ярлик".

Спілкувалась Оксана Чорна

Схожі публікації