Далеко-далеко в альтернативному всесвіті...
Простора мантія, поглинаючи проміння розпеченої лампочки, із легкістю обгорне достоту розбещене справедливістю тіло. Роз’ятрене волосся, на жаль, не вкриє вишукана перука. Та й нічого. Можна обійтися і без цього.
Здіймаючи накопичення золотого пилу, повільно плине скуйовджена постать у чорному простирадлі. Лишенько, суддя узяв не ту обгортку. Та про це заборонено казати. Бо усі, хто засуджують суддю, будуть засуджені ним самим. Такий от закон, ухвалений задля захисту вершителів правосуддя від вередливих активістів.
Істотно, запам’ятайте: суддів поважають люди, однак не люблять активісти (вони, певно, складають окремий біологічний вид). Така от аксіома нового статуту.
Витримки зі Статуту суддівської «братви»:
Пункт перший. Тепер суддя – це той, чиї статки не можна називати. І не тому, що їх за все життя не перелічити. Просто будь-яка людина втратить глузд, дізнавшись, на які крихти живуть вірні слуги Феміди. Лишень уявіть собі: аби зігрітись узимку вони розпалюють грішми величезне вогнище посеред багатоповерхового палацу. А долоні ховають у дизайнерське хутро, вкрите діамантами. Шалена економія на дорогому опаленні.
Пункт другий. В обіг увійшло ще одне нововведення – анонімна декларація «хизування». Ті, на чиєму пружному череві лежить нагрудний знак, змагаються між собою, у кого більше майна. Чому анонімна? Дивіться пункт перший.
Пункт третій. За недоброчесну поведінку і хабарництво суддю відправляють у вигнання на вищу посаду. Така процедура проводиться із метою профілактики.
Пункт четвертий. Рішення щодо подальшої долі судді укладається на сходці у бані, яку організовує цей суддя. Якщо операція пройде успішно, то суддівська колегія поїде у музей нічних метеликів. Теж із профілактичною метою, щоби закріпити напрацьований результат.
Пункт п’ятий. Якщо надокучливий журналіст свердлить образливими питаннями суддю, катає на нього «маляви», то дитя Феміди має осудити подібне чаклунство. Хто має повноваження, тому на усе інше байдуже.
Пункт шостий. Якщо судді пропонують незаконно обійняти посаду, то вмістилище чеснот має «послати» лиходія. Напрям «посилу» визначається на суддівський розсуд.
Рубрика «лайфхак від судді». Чи можна проживати водночас у декількох місцях? Авжеж так. Спершу необхідно задекларувати лише одне помешкання. А тоді можна навіть не навідуватись до скромної однокімнатної квартирки. На вибір є заміський будинок або комфортабельний пентхаус. А ще заброньоване місце для дачі. Та поки там ліс, нічого не вдієш.
Час від часу рупори справедливості припускаються помилок: «Ну не срібніть мені скроні. І що з того, що я засудив злочинця до смертної кари (яку сам вигадав) замість довічного ув’язнення. Тепер він прямим рейсом потрапить до останньої інстанції. Я йому тільки допоміг, пришвидшивши процес».
Так вершник справедливості дає достойну відповідь негіднику, який посмів критикувати його діяльність. Варто вчасно ставити на місце цих посіпак.
Огиду викликають ті блазні, які постійно наговорюють на чесних вішаків для мантії. Коли вже про шліфувальників оксамитових пуфиків скажуть щось хороше?
Не варто сприймати цей вступ як щось серйозне. Це лишень контрастна замальовка найтрагічнішого варіанту майбутнього. Слід пам’ятати одне: уява завжди існує на межі з реальністю.
Це аж ніяк не славетна епопея у стилі «Зоряних воєн». Сумнівів немає, що за черговим сюжетним поворотом на нас чекає прихована зрада. Та все ж навіть у найтемніші часи небосхил все ж осяє яскравий промінь нової надії.
Втім у нашому випадку невеличка глава глобальної історії матиме суттєві наслідки.
Судова система України справно працює. Вона лише «утомилась». А тому їй на порятунок має прийти судова реформа.
Сучасні українські реалії приголомшують новітніми критеріями оцінювання успішності реформ. Консервативні довжелезні огляди відходять на другий план. Тепер у тренді два критерії: #зрада чи #перемога. Дуже лаконічно.
Іноді коментатор остаточно не певен у своїй думці. Тоді можна застосовувати застережливі #зрадаперемога чи #перемогазрада.
На даний момент найбільш обговорюваною новиною у юридичних колах є реформування Верховного Суду (далі – ВС). Це стало одним із найголовніших нововведень судової реформи. Воно докорінно змінило поняття про ВС – від абревіатури і до механізму набору суддів. Суддівський склад тепер набиратимуть на конкурсній основі до чотирьох касаційних судів, які відповідно замінять вищі спеціалізовані.
Чи можна зараз упевнено визначити статус реформи? Безліч заяв про зраду щодня лунають у коментарях на Facebook. Водночас судді, які успішно проходять етапи конкурсу, тріумфують. Хто ж має рацію?
Долю конкурсантів до оновленого ВС вирішують Вища кваліфікаційна комісія суддів (далі – ВККС) та Громадська рада доброчесності (далі – ГРД). ВККС складається із 16 спеціалістів. ГРД представляють на даний момент 17 активістів громадянського суспільства. Члени обох об’єднань рішуче налаштовані на виконання головної місії – обрати найдостойніших професіоналів. Та у якийсь момент щось пішло не так.
Спершу суспільство обурила новина про те, що практичні роботи конкурсантів ВККС не збирається оприлюднювати. Додав жару у дискусію той факт, що деякі судді отримали ті ж завдання, що розглядали раніше. Далі ВККС не оприлюднила до пленарних засідань бали за співбесіди тих конкурсантів, щодо яких не було висновку ГРД.
І, звісно, останньою краплею стала звістка, що голосування на подолання негативних висновків ГРД будуть проходити анонімно без подальшого оприлюднення результатів поіменного голосування. Тобто ми ніколи не дізнаємось, хто підтримав кандидатуру одіозного судді.
Часто анонімність пояснюють тим, що робота у ВККС – це високий ризик для життя не тільки члена комісії, а й його близьких. Однак від оприлюднення практичних робіт ніхто не постраждає. А от якщо ВС укомплектують хабарниками і злодіями, то, цитуючи класика, обурені люди «хату спалять усім членами комісії без винятку». Іронічно, бо не знатимуть, хто за кого голосував.
Жарти жартами, проте до ВККС справді надходять так звані «рекомендаційні листи». У такому разі держава зобов’язана забезпечувати захист комісії, тим паче у доленосний для судової системи період. Тоді їм нічого не загрожуватиме.
Та й узагалі, якщо член комісії приймає своє рішення справедливо і виважено, то він обов’язково зможе впевнено обґрунтувати його доцільність перед громадськістю.
Натомість анонімність процедури позбавляє відповідальності. Це дуже зручно.
То у чому ж криється справжня причина відмови?
Зранку 6 червня простір біля будівлі ВККС заполонили революційно налаштовані фанати велюру, нижньої позиції та традиційної «аби мізки провітрювались» зачіски. Крім того, на допомогу до них прийшли антикорупційно налаштовані завсідники комунальних підприємств. Це дружнє товариство ховало свої просвітлені обличчя за агітаційними плакатами.
Така собі креативна провокація, аби дискредитувати ГРД. Правильно підібрана контингентна суміш приправлена відсутністю помилок у написах на плакатах. Усе вказує на те, що плакати малювали люди із вищою освітою. От і викриття тисячоліття. Серце пристрасно розриває груди питанням професійного журналіста: «То шо, тепер на мітингах не за гречку, а за спартівки стоять?»
Цікаві, виходить, «прихильники» у ГРД: боти, тітушки, революційні бабусі й дідусі. До цієї команди приєднались ще й ЗМІ, які тероризують ГРД порціями відбірних помийних «фейків».
Знаєте, який споживач, такий і кулінар.
Цим медійним «шумом» промивають мізки людям, аби не сміли навіть і думати у незручному порядку. І коли вирішується доля країни, суспільство турбує лише одне питання: «А чого у тої бабусі плакат вирізаний під кутом 60 градусів, а не 88? Нє па панятіям!»
Насправді ж неймовірно дратує, що такими методами у нас імітують демократію. Щоразу на мітинги зганяють одних і тих самих людей. Ноу-хау по-українськи: протестувальник, оплата погодинна, за кожен другий мітинг бонус.
І ніби ж правильні думки доносять. Та з якою метою?
Усі нагальні питання, пов’язані із діяльністю ГРД, ми попросили прокоментувати координаторку ГРД Галину Чижик.
Як ВККС може дати зелене світло кандидатові, який навіть не зміг переконати комісію у доброчесності попри негативний, навіть оціночний, висновок ГРД?
Це риторичне питання. Мені здається, ключовою проблемою є те, що окремі члени ВККС не вважають недоброчесність фактором, який перешкоджає бути суддею ВС. Вони бачать результати тестів, практичного завдання, висновок психолога, і приходять до висновку, що особа підходить для крісла судді Верховного Суду. Натомість думка громадськості про те, що стиль життя цього кандидата очевидно не відповідає його доходам, для них не є аргументом. А ти паче в умовах, коли самі члени ВККС також вчиняли дії, які стали підставами для висновків (забороняли мирні зібрання, приватизували службове житло, сприяли втручанню в автоматизовану систему розподілу справ). Первісно закон не надавав ГРД реальних повноважень, і лише зі змінами в січні 2017 з’явилась норма про необхідність подолання вето громадськості 11-ма голосами з 16-ти. Саме ця норма і змушує тепер Комісію зважати на висновки.
Чому немає жодних мір покарання для членів ВККС за пропуск суддів-порушників у наступний етап за результатами співбесід?
Не впевнена, що мають бути саме покарання. Краще передбачити стримуючі і запобіжні заходи. Наприклад, персональну відповідальність за прийняті колегіально рішення. Рішення пропускати чи не пропускати далі недоброчесних кандидатів прийматимуться за зачиненими дверима, і нам не буде відомо, хто із членів Комісії як голосував. Натомість усвідомлення того, що суспільство знатиме, що саме ці члени Комісії проголосували за Ярослава Романюка чи Павла Вовка у новому Верховному Суді, реально сприятиме усвідомленому прийняттю рішень.
Чому, власне, ми маємо сьогодні судову реформу, конкурс до Верховного Суду, Громадську раду доброчесності? Тому що рівень довіри до судової влади критично низький, а корупції і кругової поруки – навпаки високий.
Чи справді аби підвищити рейтинг довіри ВККС окремі судді застосовують ботів у Facebook?
Мені не відомо достовірно, що боти у Facebook застосовуються саме суддями, але те, що ця фабрика працює в інтересах Комісії та певних персоналій із заплямованою репутацією, – це факт. Намагаються всіляко дискредитувати громадських активістів, аби ті не мали довіри суспільства.
ГРД не отримує жодної компенсації, на відміну від ВККС, за ризики під час винесення висновків щодо кандидатів, проте публікує усі рішення. Чи траплялись випадки погроз члену ГРД за негативний висновок?
Мені особисто про такі випадки невідомо.
Як Ви можете прокоментувати той факт, що ВККС у 81% випадків заплющила очі на негативний висновок ГРД?
Це доволі очікувано і прогнозовано. Тим паче, якщо ми глянемо на ті висновки, з якими ВККС погодилась, то не побачимо там відомих своїми недоброчесними вчинками представників старої судової системи. Усі вони – у тому 81%. Офіційне пояснення Комісії – потреба додатково дослідити обставини, викладені у висновку Ради. Разом з тим, мені невідомо, аби ВККС вживала заходів для перевірки викладених у висновках фактів.
Ви були присутньою під час найбільш очікуваної співбесіди чинного голови ВСУ Ярослава Романюка. Чи зміг спростувати негативний висновок ГРД кандидат , який називає "помилкою" свої зухвалі судові рішення?
Ні, і, як на мене, своїми поясненнями пан Романюк лише посилив сумніви. Він тривалий час був на посаді голови Ради суддів України (орган суддівського самоврядування) та голови Верховного Суду України. Тому саме він несе персональну відповідальність за неподолані явища корупції в судовій системі та критично низький рівень довіри до судової влади. Хіба зміни до Конституції та новий закон про судоустрій приймали для того, аби старих функціонерів, відповідальних за дисфункцію судової влади, залишити у своїх кріслах? Країна хоче бачити нові обличчя, які не мають за спиною шлейфу з помилок та заплямованої зв’язками з попередньою владою репутацією. Європейський суд з прав людини сказав, що Романюк допустив грубе свавілля і відмовив особі у доступі до правосуддя, і ми після цього ще розглядаємо його кандидатуру для нового Верховного Суду? То кого ми хочемо обманути?
Суспільство гнівається не тому, що людям хтось не подобається. Набір до ВС – це не конкурс краси. Насправді ж невдоволення викликають незадекларовані доходи, підкуплені рішення чи шалений плагіат. Тож коли ВККС не звертає уваги на недоброчесних «кадрів», які вершитимуть правосуддя наступні 25 років, реакція від суспільства буде, безумовно, негативною.
Зрозуміло, що членам ВККС необхідно переглянути великий обсяг інформації щодо безлічі кандидатів. Такий марафон повністю знесилює навіть загартованого професіонала. Втім неможливо не звернути увагу на тих конкурсантів, над якими невпинно пульсує знак оклику громадськості та ГРД. Вони повсюди. У кожній статті, коментарі, заголовку чи тезі.
І якщо хоча б один недобросовісний суддя потрапить до оновленого ВС, це означатиме тотальне фіаско судової реформи. Тому що навіть краплина дьогтю може зіпсувати цистерну добірного меду.
Наразі впевнено сказати не можна – конкурс до ВС це #зрада чи #перемога, бо остаточний склад суддів ще не утверджено. Так, пленарні засідання пройшли одіозні судді, і це зрада. Проте залишились і добропорядні учасники, які набрали дуже високі бали за попередні завдання, і це перемога. Залишилось тільки чекати оприлюднення фінальних результатів.
Від вибору кожного члена ВККС залежатимуть долі мільйонів. Нам набридло жити у рамках зломленої, знеціненої та спаплюженої негідниками судової системи.
Останнім часом діалог ГРД та ВККС нагадував протистояння двох сторін, де ВККС під час співбесід часто ставила питання членам ГРД. Натомість аж ніяк не конкурсанту, який подумки радів: «Ну ви спілкуйтесь, тільки не згадуйте про мій незадекларований автопарк».
Шановні, ви голосуєте не стільки за суддю, скільки за можливість повернути віру у правосуддя. За підтвердження того, що суддя справедливий і безсторонній.
Ми не хочемо жити у країні, де пенсіонерів позбавляють житла, вбивць відпускають під поруку, а корупціонерів під заставу.
Залишається одвічно актуальне питання: «Чи не залишимось ми знову по вуха у зраді?»
P.S. Журналістські стандарти BBC зазнали поразки через те, що одна зі сторін протягом тривалого часу, зрештою, не наважилась відповісти.
Досліджував Дмитро Сидоренко
