Мерзотний дим розпластаної цигарки ледь пробивається крізь міцне полотно. Вітер потужними ривками розносить пожовклі пропагандистські листівки. Вони вмить розкладаються від тремтячого дотику спотвореної долоні. Розритий берег заполонили тисячі біженців військової баталії. Налякані, задушені спрагою і голодом, вичавлені ворогом і змушені смиренно чекати на порятунок. Для них вдалині не спалахне яскравим променем горизонт. Лише терпке полум’я випалить їхні бездиханні тіла у полоні морської стихії.
Бляклий небосхил поглинає усюдисуще сіре панно. Брудна завіса щоразу засвідчує про нові численні втрати. Це вже звичне явище, надійний сигнал. Стрімкий рев літаків розчиняється в оглушливих вибухах, які вщент роз’їдають кораблі. Розчавлені тіла неквапно вкривають сушу, розвіюючи цупкий сморід.
Грайливими хвилями борознить охайний пароплав, з вишукано вирізьбленою назвою «Moonstone». Його екіпаж – це трійця відчайдухів, які взяли собі за мету прокласти курс на визволення. Їхня людяність виділяється на тлі мерзотного інстинкту самозбереження сотень озброєних організмів.
Війна – це пекельне місиво нікчемності, зради і протухлого патріотизму. Тут немає CGI-елементів, барвистих вибухів і головного героя, який самотужки пройде усі розбомблені окопи. Дівчат не втішить романтичний пафос боїв і любовні cliché. Мотиваційна промова не додасть патронів в обойми та не загоїть рани й душевні пробоїни. Банальна смерть стає елементом побуту, егоїзм спонукає рятувати себе, а не Батьківщину.
На механічних вітрилах, розриваючи хвилі, під рій оплесків щасливих облич до берега пришвартуються затишні пароплави. Тоді крига страху все ж розтане, розпалена надією на щасливе повернення додому…
20 липня в український прокат виходить нова стрічка Крістофера Нолана «Дюнкерк». Події фільму розгортаються під час Другої світової війни. Об’єднана франко-бельгійсько-британська армія вимушена відступити після сутички з німецькими військами. Поступово кільце противника звужується, і сотні тисяч солдатів опиняються у глухому куті між морем і ворогом. Британський флот отримує наказ евакуювати війська. Водночас до усіх цивільних кораблів уряд звертається із проханням про допомогу.
У центрі сюжету три історії, які є цілісним відображенням усієї операції. Вони відбуваються синхронно: земля-вода-повітря. Таким чином, режисер зобразив три цілком різні лінії фронту, які утворюють складну концепцію з вбудованими міні-сценами всередині кожної з них.
Відлік таймлайну оповіді починається з лінії солдатів, які рятуються втечею від кулеметного шквалу ворога. Режисер одразу робить акцент на долі одного військового, який разом з іншими щосили намагається вирватись із дражливого кільця німців.
Проте слід зазначити, що глядач не дізнається навіть його імені. Цей солдат є уособленням тисячі інших військових, бо на його місці міг опинитись кожен. Крізь призму його думок, емоцій і вчинків Крістофер Нолан змальовує картину реалій кожного зі схожих між собою вояків. Його фінал – це не унікальний хеппі-енд головного героя. Це шлях будь-якого солдата від початку, що стрімко вклинюється у перебіг подій, і до самого кінця, увінчаного міццю промови Черчиля.
Найбільш виразною є ризикована подорож судна під назвою «Moonstone». Невеличка команда, що складається із капітана корабля, його сина Пітера та його друга Джорджа, відіграє ключову роль у порятунку солдатів. Звичайні городяни наражають на небезпеку свої життя, витискаючи максимум потужності з пароплаву на шалених віражах під обстрілом ворога. Завдяки їхній звитязі десятки військових були врятовані.
Повітряні сутички – це вражаюче видовище. Операторські піруети блискавично проминають швидкісні літаки. Перехід від панорамних планів до зйомки пілота впритул є різким і миттєвим, завдяки чому фільм тримає глядача у постійній напрузі.
Однак бажаного ефекту не вдалося б досягти без атмосферного саундтреку, який врізається у барабанні перетинки потужними відбивками. Кульмінаційні моменти обрамлені наростаючим цоканням годинника, яке холодно перетікає у відчайдушне серцебиття. Звук не вщухає ні на мить, підкреслюючи віроломні маневри, дзвінкі постріли й нищівні удари авіації.
Крістофер Нолан надає перевагу повному зануренню в атмосферу стрічки. Цьому сприяє формат IMAX, який насичує тривалі панорамні плани кришталевим звуком.
Лейтмотив сюжету – це зображення хитрості, шокуючого боягузтва й божевілля, які виражені у декількох солдатах. Вони і є типовими моделями тогочасних бійців. Разом – це клаптики великого пазла, які утворюють симбіоз характерів і первісних вимог виживання.
Найбільше солдати бояться, що їх сприймуть за невдах, які втекли з поля бою. Ця лінія простежується крізь увесь фільм. Доволі контроверсійне питання розвінчується самим народом, який зустрічає бійців. Крім того, впевнено можна зазначити, що контр-адмірал, якого зіграв Кеннет Брана, є зразковим командиром. Попри всі перешкоди та патріотичні волевиявлення Британії, він намагається врятувати сотні тисяч солдат, залишаючись до останнього у вирі небезпеки.
Пул героїв вміло підібраний для того, щоби всебічного викрити людську натуру. Перед сеансом глядачі часто зазначають, які круті актори грають у стрічці. Однак це не так важливо. Флагманську роль виконує історія, а не персонажі. Вони лише довершують її, підкоряючись умовним рамкам сценарію. Об’єктом найбільшої критики якраз і став такий вибір режисера. Та все ж стильно зачесані красунчики не повинні привертати увагу глядача. Тому що фільм було створено саме заради висвітлення подій під Дюнкерком.
Том Харді зіграв роль британського пілота, який відчайдушно бореться з німецькими гарпіями. Брутальна маска стала його постійним атрибутом. Його вчинок – це вияв справжнього героїзму та вміння боротись до останнього.
Кіліан Мерфі – ще один постійний компаньйон Нолана – втілив образ контуженого вояка, який є максимально огидним. Відразу провокує його неврівноважена поведінка. Очевидно, причиною є важка травма, однак змиритись із цим майже неможливо.
Британському співаку Гаррі Стайлсу дісталась роль хитрого і неприємного персонажа, який ладен пожертвувати іншими задля свого добробуту.
Натомість харизматичний Марк Райленс зіграв розсудливого та гуманного капітана, який став одним із десятків героїв-рятівників. Їх не нагородять поіменно, однак їхні вчинки викарбуються у пам’яті замурзаних і знесилених солдатів назавжди.
Можна помітити ледь відчутний контраст між звитягою пілотів і звичайних британців та ницістю вояк.
«Дюнкерк» не вписується у стандартний поділ стрічки на три акти. Це радше цілісний фільм, насичений напруженими моментами через незвичну побудову сценарію. Водночас три сюжетні відгалуження переплітаються у ключовій сцені, логічно завершуючи оповідь.
Без стереотипних бризків крові, жахаючої люті й блюзнірських лиходіїв Крістофер Нолан зумів зобразити моторошну картину війни, без прелюдій виклавши все по-справжньому. Пронизаний ледь відчутним духом документалізму, «Дюнкерк» став визначним фільмом воєнної тематики й доволі незвичним фільмом для Крістофера Нолана. Ця стрічка повертає до реалістичних і креативних витоків його творчості (особливого спалаху людської свідомості – «Memento»).
Дивився Дмитро Сидоренко